Айвенго

Рiчард захопив фортецю Акра, але не змiг досягти Єрусалима i на три роки уклав перемир’я з Саладiном, султаном Сирii та Єгипту (1171–1193), перш нiж повернутися у 1192 р. до Англii; цим завершився Третiй хрестовий похiд.]

Його слова були перерванi втручанням Вамби. Блазень примостився крокiв за два вiд крiсла хазяiна, який раз у раз кидав йому шматки зi своеi тарiлки. Втiм, таку ж ласку мали вiд Седрiка i його улюбленi собаки, котрих, як ми вже знаемо, в залi було досить багато.

Вамба сидiв за маленьким столиком на ослонi з вирiзаними на спинцi ослячими вухами. Пiдсунувши п’яти пiд перекладину свого стiльця, вiн всотав щоки так, що його щелепи стали схожими на щипцi для горiхiв, i примружив очi, хоч це аж нiяк не заважало йому до всього дослухатись, аби не прогавити нагоди для якоiсь iз витiвок, котрi йому дозволялися.

– Ох, цi перемир’я! – вигукнув вiн, не зважаючи на те, що перервав шанованого тамплiера. – Вони мене геть зiстарили!

– Що, негiднику? Що це значить? – мовив Седрiк, заздалегiдь втiшаючись зi штуки, яку зараз утне блазень.

– Атож, – вiв далi Вамба, – за мого життя було вже три таких перемир’я, i кожне – на п’ятдесят лiт. Отже, воно й виходить, що менi пiвтораста рокiв.

– Присягаюся, ти помреш не вiд старостi, – сказав тамплiер, що впiзнав у блазнi свого лiсового знайомого. – Твоя доля – сконати наглою смертю, якщо ти так показуватимеш дорогу проiжджим, як менi та прiору сьогоднi.

– Як же це так, негiднику? – гримнув Седрiк. – Дурити проiжджих! Нi, таки треба тебе вiдшмагати: пройда з тебе ще бiльший, нiж дурень.

– Зроби таку ласку, дядечку, – сказав блазень, – дозволь моiй дуростi цього разу вiдповiсти за мою нечеснiсть. Я завинив лише тим, що сплутав, де в мене права рука, а де лiва. А той, хто питае в дурня поради, мае стерегтися.

Розмову перервала поява слуги, якого воротар послав доповiсти, що бiля ворiт стоiть якийсь подорожнiй i просить впустити його переночувати.

– Впустiть його, – сказав Седрiк, – байдуже, хто вiн. Такоi ночi, коли надворi лле мов з вiдра, навiть дикi звiрi туляться до стада i шукають порятунку у свого смертельного ворога – людини, аби лишень не загинути серед стихii. Дайте йому все, що знадобиться. Освальде, приглядай за ним.

Чашник тiеi ж митi вийшов iз зали i рушив виконувати наказ хазяiна.