Ги-ги-и

Вона придбала собi чорну кудлату перуку i зовсiм незле виглядала, хоч ii форм вже не стримували жоднi гумки i жоднi корсети.

Таким чином, наша робота полягала в тому, що нiчлiжан годувалося найрiзноманiтнiшими м’ясними делiкатесами, щедро присмаченими цикутою. Коли ж гостi розходилися по видiлених покоях, то одразу цiкавилися незрiвнянною Лолiтою. Яке ж було iхне збентеження, коли виявлялося, що це наша мама. Але не було iншоi ради – незрiвнянна Лолiта заходила в кожну кiмнату по черзi i примушувала до злягання, поеднуючи корисне з приемним.

На свiтанку жоден iз клiентiв уже не дихав, i тодi для нас iз Максом починалася справжня робота. Хоч i часто заходили вiдвiдувачi «Пiд зеленого пса», та все ж м’яса лишалося стiльки, що довелося виносити його на ринок. А тут ще й кiсток до бiса назбиралося, що увесь льох було ними захаращено.

– А чому б нам не почати варити з них мило? – поцiкавився я у матiнки.

Їi ця iдея неабияк зворохобила.

– А що – i справдi! Не пропадати ж добру.

Роботи навалило стiльки, що ми ухекалися не на жарт.

Одного вечора ми пiсля довгоi наради вирiшили, що Макс буде дбати про городину, бо увесь город ми засiяли цикутою i блекотою, щоб була приправа до м’яса, а також стежити за котлами, в яких виварювалися кiстки i тлущ. На мене лягла вся рiзницька робота, а на маму – кухня i роля незрiвнянноi Лолiти.

Проте й далi ми не встигали за всiм, i тодi мама запропонувала залучити до компанii свого брата, а мого стрийка.

3

Стрийко мешкав за мiстом на хуторi, i було в нього донька Рузя та три дебелих пiдсвинки: мiй ровесник Бодьо та два близнюки – Мiлько i Фiлько.

Стрийко займався теж непоганим гешефтом: ловив котiв i собак та виварював мило, котре, звичайно, не могло конкурувати з нашим. Стрийна шила з котячих i псячих шкурок норковi й лисячi хутра, якi надто пiдозрiло пахли, i iхнi власники дуже нарiкали на те, що за ними вулицями бiгло щонайменше з десяток котiв i псiв, мабуть, родичiв лисячого хутра.

Отже, мене виряджено було на переговори. Про всяк випадок прихопив я сокирку i сховав за поясом пiд курткою.

На хуторi панував затишок. Осiннiй вiтер розважався нещасним листям. Стрийна сидiла на порозi й товкла масло. Ледве чи воно було коров’яче.

Я чемно привiтався i запитав, чи е стрийко.

– Є, е, пiди за хату – вiн там хазяйнуе.

За хатою старий кендюх стрийко i його трое бовдурiв саме бiлували котiв.

– Боже помагай! – привiтався я.