Ги-ги-и

І тодi всi звертали на мене погляди, повнi пошани i заздрощiв: оце братик – перша кляса!

На щастя, я одразу зорiентувався, що на демонстрацii вiдтятого органа можна незле заробити, i став брати вiд кожного глядача п’ятачок. І лише в рiдкiсних випадках, коли глядач був надто малим, аби володiти бодай дрiбною копiйчиною, плата замiнювалася якими-небудь цiнними предметами. Це могли бути кольоровi скельця, гудзики, здохла миша, якийсь дивовижний жучок або навiть цукерка.

Мама не могла нами натiшитися:

– Я завше казала: у вас грае моя кров.

Про кров нашого татуся нiколи не згадувала, оскiльки й сама гаразд не вiдала, хто з безлiчi ii кавалерiв мiг бути нашим татом.

Але все мае свiй кiнець. Коли забракло охочих милуватися вiдтятим вухом, наш гешефт занепав. Бiдолашний Макс не мiг цього пережити. Вiн зi слiзьми на очах благав мене, щоб я вiдрiзав йому i друге вухо, але я добре розумiв, що це вже ледве когось знову зацiкавить.

І тодi ми почали розмiрковувати, що б таке ще в Макса можна було вiдрiзати.

Довго ми думали, доки врештi Макс не повiдомив з таемничим виглядом, що в нього е одна дивна штучка, яка йому зовсiм не потрiбна, i вiн би з радiстю ii позбувся. Та коли вiн менi показав тую штучку, то я не захотiв брати на себе такого тяжкого грiха.

– Максе, – сказав я, – ти ще занадто малий i не можеш гаразд оцiнити вартiсть цiеi штучки. Коли ж пiдростеш, вона тобi деколи буде дуже потрiбна.

Словом, хоч-не-хоч, а довелося шукати iншого зарiбку.

2

На ту саму пору забрiв на наше подвiр’я п’яничка i заснув, а наша свиня пiдкралася i перекусила йому горлянку.

А що вона, як рiдко яка свиня, скупою не була, то ще й кабанчика покликала i давай собi ласувати.

Зачувши надто голосне хрюкання та цьмакання, вибiгли ми з матiнкою i вiдiгнали жирунiв. Та було надто пiзно, п’яничка одiйшов у кращий свiт. І в тую мить посивiлу голiвоньку нашоi неньки навiдала смiлива iдея: аби добро не пропадало та поки м’ясце не засмердiлося, напекти з останкiв цього п’янички шницлiв.

Довго не думаючи, затягли ми його в льох i хутко розтяли вiд пецьки до тецьки.

Оскiльки шкура вже була пошкоджена, ми ii закопали, а м’ясо, вiддiливши вiд кiсток, перепустили через м’ясорубку.

Наступного дня над дверима нашого будиночка закрасувалася вивiска:

ПІД ЗЕЛЕНИМ ПСОМ

Тут можна смачно пообiдати i переночувати

в товариствi незрiвнянноi Лолiти.

Незрiвнянною Лолiтою, звичайно, була наша мама.