Ги-ги-и

Тоiсть пару ше е, но вони космополiти, а ввиду теперiшньоi твоеi полiтики нащот того, шоб долой космополiтiв, iстественно я не мiг iх запрошувати для такого ответственного дела. А це якраз найгенiальнiший режисер современностi. Його фiльм «Земля» дивився весь свiт.

– А-а, – закивав радiсно Сталiн, – так це вiн «Щорса» зняв?

– Вiн! От бачиш – признав. Короче, ясно, що вiн з нiчого може зробити шось. Потому шо в диствiтельности Щорс був, канешно, пшик. Там на фронтах i куди бiльшi героi воювали. Но вони всi вовремя були лiквiдованi.

– Так це ж режисер, а не художник.

– Да, але вiн i художник. Рисуе за милу душу. Всi стiни в камерi порозмальовував. Іншi там матюки рiзнi царапають, антiсоветчину, а цей – сключительно картiни. Просто тобi ермiтаж. Словом, я рiшив, що тiльки вiн може намалювати про нас героiчеську картину, таку, шоб народ трепетав, ридав i бив поклони до отупенiя.

– Поняв. Значить я сам собi свиню пiдсунув? – Тяжко зiтхнув Сталiн. – Добре, а шо було далi?

– Як? А ти шо, не помниш?

– Да у нього ж страшнi провали, – озвалася Мать Революцiя.

– Про провали нам давно iзвесно, – сказав Берiя. – Але одне дело люльку загубити, а друге – державу.

– Е! – стрепенувся Сталiн. – Ти на шо намекаеш?! Ти куда гнеш?!

– Правильно гне! – пiдтримала Берiю Мама. – Держава – не люлька. В зубах тримай, а згорiть не давай.

– Коротше, – вiв далi Берiя, – нi з того нi з сього ти вперся, шо сядеш посерединi, а далi i взагалi вiдказався вiд групового портрета.

– Ну i що? Не заслужив я, чи що?

– Та нiхто не каже, що не заслужив. Кожен з нас заслужив.

– І я заслужила! – нагадала про себе Революцiя.

– І Мамаша заслужила. Одним словом, як кожному портрет рисувать, дак чорт зна на скiльки затягнеться. А вiн, тоiсть художник, один у нас. Усiх уже пострiляли, оце одного й лишили. Семенной фонд називаеться.

– Так, – кивнув Сталiн.

– А далi, значить, так. Почав ти йому натякать нащот свого портрета.

– А вiн шо?

– А вiн чи не здогадався, чи зделав вид – не знаю. Всi вони – цi деятелi iскуства такi. Один Джамбул Джабаев не такий. Да ше Корнiйчук.

– Значить не здогадався, – похитав головою вождь.

– Потiм ти почав розказувать про всi своi подвиги. Но как би не про себе, а про когось другого. І знову, значить, ожидав, шо вiн догадаеться.