Ги-ги-и

– А вiн i тут не догадався? – аж позеленiв вождь.

– Не-а… i тодi якраз случився припадок.

– З ним?

– Нi, не з ним, а…

– З тобою?

– Да я шо – припадошний, чи шо?

– А з ким?

– Та з тобою. Ти почав кричать, тупать ногами, цвиркать слиною i вопше употреблять некультурнi слова. В тому числi i нащот його матерi. Шо ти ii, мовляв, у свойо врем’я ето самое…

Тут Берiя поляскав долонею по кулацi.

– Шо за ерунда? – стенув плечима Сталiн. – Да нiколи я з його мамашою нiчого такого…

– Але вiн так поняв, шо ти маеш в виду не його мамашу, а Украiну вопше.

Сталiн перестав мiряти залу й спинився.

– А-а, Украiну? Да, було дело. Вздрючив я ii, как надо. А вiн шо – образився?

– Вiн назвав тебе катом. І тодi ти мене ударив.

– А-а, да-да-да… З цього мiсця я уже все пам’ятаю. Так воно й було.

Раптом до зали ввалилося четверо членiв Полiтбюро. Всi в кальсонах з квiточками i зi штанами в руках.

– Що це таке?! – аж кипiв Каганович. – Нас уже обшукують до голого тiла! Пороздягали, як контрабандистiв на кордонi!

– Це все штучки Лаврентiя! – сопiв Ворошилов.

– А по-моему, правильно, – сказав Молотов. – Треба бути бдiтельним. Потому шо враг не дремлет i Росiя в опасностi. Мiжнародний iмперiалiзм тiльки й чекае, щоб угробити нашого дорогого вождя.

– Не угробити, а умавзолеiти, – заперечила Мать Революцiя, – бо наш вождь над вождями буде лежати не в гробу, а в мавзолеi.

– А ви знаете, Маман, – задумливо промовив Каганович, – як на мене, то вождь мав би завше стояти, а не лежати. Як пам’ятник.

– А шо? – примружила око Мать. – В цьому шось е. Інтересна мисль.

– Вiн буде стояти i показувати рукою туди, – продовжував Каганович. – Або туди!

– Лазар, а ти знаеш, куди ти оце рукою показував? – спитав з ехидною посмiшкою Берiя.

– А куди?

– А на Сибiряку!

Всi розсмiялися.

– Нiкуди я не буду показувати. Нема чого менi робити – стояти й показувати! Ти сам попробуй постiй хоча б годину з витягнутою рукою. Подивимося – як заскавулиш.

– Да, – кивнув Каганович, – но ви вже тодi будете… м-м… в смислi покiйник.

– Ану прекратiть iздiватися над покойником! – затупав ногами Берiя, але хутко второпав, що ляпнув дурницю.