Син

Франк не знав, що бiсить його бiльше: вищипанi адвокатовi брови чи його нездатнiсть одразу оцiнити всю глибину катастрофи, що розгорталась.

– Вiн сказав що-небудь iще? – запитав Франк.

Жiнка в цивiльному подивилася на помiчника начальника в’язницi, тодi на адвоката.

– Усе гаразд, – запевнив ii Харнес. – Вiн тут на мое прохання: на випадок, якби вам знадобилось бiльше iнформацii про ту одноденну вiдпустку Лофтуса.

– Я особисто давав дозвiл, – докинув Франк. – І не було нiяких пiдстав передбачати такi трагiчнi наслiдки.

– Ми не впевненi щодо причинно-наслiдкового зв’язку, – сказав полiсмен, – зважаючи, що зiзнання ми поки що не маемо.

– А як же докази? – вигукнув був Арiлд Франк, але тут-таки сам себе урвав.

– Що вам вiдомо про докази? – запитав його полiсмен.

– Я лише припустив, що вони мали бути, – сказав Франк, – коли вже Лофтус е пiдозрюваним. Правильно я кажу… офiцере?…

– Інспектор Генрiк Вестад, – представився полiсмен. – Я мав провести перший допит Лофтуса. Але тепер вiн змiнив своi свiдчення.

– У нього е свiдок, – пiдхопив Харнес, дивлячись на свого мовчазного клiента. – Тюремний наглядач, який супроводжував його в день вiдпустки. І вiн повiдомив, що Лофтус зник на…

– Інший свiдок, – перервав його Вестад.

– Хто б то мiг бути? – пирхнув Франк.

– Лофтус каже, що познайомився з чоловiком на iм’я Леiф.

– Леiф, а прiзвище?

Усi втупили погляди у патлатого в’язня, який, схоже, блукав думками десь дуже далеко i зовсiм не звертав уваги на присутнiсть стороннiх людей.

– Вiн не знае, – сказав Вестад. – Каже, вони побалакали дуже коротко на майданчику для вiдпочинку при автомагiстралi. Вiн твердить, що свiдок був за кермом синього «вольво» з налiпкою «Я – Драммен», а також вiн думае, що свiдок, можливо, хворий або мае проблеми з серцем.

Франк голосно реготнув.

– Я думаю, – сказав Ейнар Харнес, вдаючи холоднокровнiсть i складаючи папери назад у свiй портфель, – ми маемо на цьому перерватись, щоб я мiг переговорити з моiм клiентом i отримати вiд нього iнструкцii.

Франк мав звичку посмiхатись, коли вiн гнiвався. А зараз лють вирувала у нього в головi, як окрiп у чайнику, i йому довелося зробити над собою зусилля, щоб знову не розреготатися вголос. Вiн вирячився на так званого Харнесового клiента. Соннi Лофтус збожеволiв. Вiд першого нападу божевiлля постраждав старий Холден, а тепер оце. Героiн, напевне, таки роз’iв його мозок.