Син

Франк нiколи не був знайомий з Абом Лофтусом, але знав, що син попервах iшов по батькових стопах. Так само як батько, син був обдарованим борцем i у вiцi п’ятнадцяти рокiв показував такi результати, що газета «Афтенпостен» пророчила йому кар’еру в нацiональнiй лiзi. А тепер вiн сидiв у смердючiй камерi, тремтячи, як осиковий листок, i схлипуючи, як мале дiвчисько. Ломка усiх рiвняе пiд один гребiнець.

Вони зупинилися перед блокпостом, Ейнар Харнес показав свое особове посвiдчення, i сталевий шлагбаум пiдняли.

Франк припаркував свiй «каен» у зарезервованому за ним мiсцi, i вони з Харнесом пiдiйшли до центрального входу, де Харнеса було вже записано в журнал вiдвiдань. Зазвичай Франк проводив Харнеса через чорний хiд, з того боку, де розташовувались перевдягальнi персоналу, щоб уникнути реестрацii вiзитiв. Вiн не хотiв давати зайвий привiд для пересудiв з приводу того, що так часто приводить у Статен адвоката з репутацiею Харнеса.

Як правило, будь-якого в’язня за пiдозрою в причетностi до новоi кримiнальноi справи допитували у вiддiленнi полiцii, але Франк попросив, щоб цей допит вiдбувся у Статенi, з огляду на те, що Соннi Лофтус наразi перебував у карцерi.

З цiею метою була вимита i пiдготовлена вiльна камера. По один бiк столу сидiли двое людей з полiцii – чоловiк i жiнка – у цивiльному вбраннi. Франк бачив iх ранiше, але не мiг пригадати iхнi iмена. Особа по iнший бiк столу була така блiда, що ii обличчя майже губилося на тлi молочно-бiлоi стiни. Голову хлопець похнюпив, а руками вчепився в край столу так мiцно, наче все навколо нього йшло обертом.

– Отже, Соннi, – весело вигукнув Харнес, поклавши руку хлопцевi на плече, – ти готовий?

Жiнка в цивiльному вiдкашлялась.

– Скорiше варто запитати його, чи вiн уже закiнчив.

Харнес криво посмiхнувся iй i пiдняв брови.

– Що ви маете на увазi? Я сподiваюсь, ви не почали допит мого клiента без присутностi його адвоката.

– Вiн сказав, що немае потреби чекати на вас, – озвався полiсмен.

Франк подивився на хлопця.

Вiн вiдчув неладне.

– Отже, вiн уже зiзнався? – зiтхнув Харнес, витягаючи з портфеля три скрiпленi разом аркушi паперу. – Якщо вам потрiбне його зiзнання в письмовому виглядi, то…

– Навпаки, – перервала його жiнка. – Вiн просто заявив, що не мае нiчого спiльного з убивством.

У камерi запала така тиша, що Франк розчув пташине цвiрiнькання за вiкном.

– Вiн зробив що?

Брови Харнеса пiдтяглись аж до лiнii волосяного покриву над лобом.