Син

Та чи означае це, що йому можна довiряти?

– У моiй роботi, головний iнспекторе, навчаешся мистецтва прощати непростиме. Звiсно, можливо, що Пер, у кiнцевому рахунку, не змiг пробачити собi й саме тому обрав саме такий вихiд. Але також можливо, що…

– Хтось… скажiмо, батько дитини, яка зазнала насильства, хотiв уникнути висунення звинувачень, що пов’язане iз заподiянням повторноi травми жертвi. Хтось був не впевненим, що Пер Волан буде покараний чи дiстане достатньо суворе покарання. Таким чином, цей хтось вирiшив, що вiн – суддя, присяжнi i кат в однiй особi.

Марта ствердно кивнула.

– Я думаю, це тiльки природна реакцiя людини, дитину якоi скривдили. Хiба ви не мали в своiй практицi випадкiв, коли закон виявлявся неадекватним?

Симон Хефас похитав головою.

– Якщо спiвробiтники полiцii пiддаватимуться на такого роду спокуси, закон утратить будь-який сенс. Я ж насправдi вiрю у вищiсть закону. Правосуддя мае бути безстороннiм. Ви пiдозрюете когось зокрема?

– Нi.

– Борг за наркотики? – запитала Карi Адель.

Марта заперечно похитала головою.

– Я би знала, якби вiн iх вживав.

– Я питаю лише тому, що написала офiцеровi з вiддiлу боротьби з наркотиками про Пера Волана. А вiн менi ось що вiдповiв…

Вона витягла стiльниковий телефон з кишенi свого облиплого жакета, i з неi випала, грюкнувши, гральна кулька i покотилася по пiдлозi.

– «Бачив, як вiн iнодi розмовляв з одним з дилерiв Нестора, – читала вона вголос, пiдводячись на пошуки кульки. – Бачив також, як вiн брав у нього пакунок, але не платив».

Карi Адель сховала телефон у кишеню i зловила кульку, що не встигла докотитись до муру.

– Який ти з цього робиш висновок? – запитав Симон.

– Що ця будiвля одним боком спираеться на схили в районi площi Александра К’елланда. І, напевне, з того боку бiльше блакитноi глини i менше гранiту…

Марта всмiхнулась.

Висока худорлява жiнка коротко усмiхнулась iй у вiдповiдь.

– …i що Волан заборгував комусь грошi. Доза героiну коштуе триста крон.

– Не так швидко, – перебив ii Симон. – Наркоманам не дають у кредит, правильно?

– Зазвичай нi. Можливо, вiн робив комусь певнi послуги, а йому сплачували героiном.

Марта сплеснула руками.

– Вiн не вживав, скiльки вам повторювати! Половина моеi роботи полягае в тому, щоб визначати: вживае людина чи нi.

– Ваша правда, фрекен Лiан, – сказав Симон, потираючи пiдборiддя.