Кров на снігу ІІ: Ще більше крові

– Туральф покурював травичку. Ми знали один одного. Друзi дитинства. Якийсь час разом винаймали квартиру… Тому я продавав йому на борг. – Я спробував посмiхнутись i вiдразу збагнув, який безглуздий у мене вигляд. – Певне, не варто встановлювати особливi правила для друзiв у нашому бiзнесi?

Рибалка посмiхнувся менi у вiдповiдь i, взявши пальцями шматок рибного фiле, пiднiс його перед собою i став уважно спостерiгати, як воно погойдуеться у повiтрi.

– Нiколи не позичай друзям, родичам чи пiдлеглим, Юне. Нiколи.

Так, якийсь час ти вимагав повернення боргу, але кiнець кiнцем ти постановив, що правил слiд дотримуватися. Ти подiбний до мене, Юне. Людина принципу. Хто перейшов тобi дорогу, мае за це сплатити. Байдуже, чи про велику шкоду, чи про малу прикрiсть йдеться. Байдуже, чи то якийсь волоцюга безiменний, чи твiй брат. Але це – единий спосiб захистити свою територiю. Навiть таку гiвняну точку, як твоя у Палацовому парку. Скiльки ти заробляеш? П’ять тисяч на мiсяць? Шiсть?

Я знизав плечима:

– Десь так.

– Я з повагою ставлюся до твого вчинку.

– Але?…

– Туральф був дуже цiнним працiвником. Вiн був моiм колектором. А якщо виникала потреба, моiм експедитором. Вiн охоче усував непорядних боржникiв. Мало хто у сучасному суспiльствi до цього готовий. Люди стали надмiру м’якими. Бо тепер м’якодухi здатнi виживати. А це… – опустив вiн собi в пельку цiле фiле, – це збочення.

Доки вiн жував, я зважив своi шанси. Найкраще, як менi видалося, було пiдхопитися, пробiгти торговельною залою крамницi та вискочити на площу.

– Отже, ти сам розумiеш, у яке скрутне становище ти мене поставив, – повiв далi Рибалка.

Звiсно, вони прийдуть по мене i схоплять; але, якщо вони змушенi будуть уколошкати мене посеред вулицi, я принаймнi уникну переробки на рибний фарш.

– Отож я й думаю, хто з тих, кого я знаю, у змозi належно виконувати цю роботу? Хто здатен убивати. Я знаю тiльки двох таких. Один, до речi, дуже вправний, але настiльки любить убивати, що його задоволення вiд самого процесу здаеться менi… – вiн поколупав нiгтем у переднiх зубах, – здаеться менi збоченням.

Вiн оглянув свою здобич на кiнчику нiгтя.

– До того ж вiн вiдпускае собi довгi нiгтi. А менi не потрiбен збоченець iз жiночим манiкюром; менi потрiбен чоловiк, здатний розмовляти з людьми. Ти спершу побалакай з людиною, а вже потiм, якщо до людини не доходить, експедируй ii. То що, Юне, скiльки ти хотiв би?

– Перепрошую?

– Я питаю, скiльки б тебе влаштувало.