Кров на снігу ІІ: Ще більше крові

– А ти, значить, прибиральниця? – запитав я, здебiльшого, аби щось сказати.

– Мама також дзвонар i церковний служка, – втрутився Кнут. – Дiдусь каже, вона могла би також стати вiкарiем. Якби була чоловiком, ясна рiч.

– То хiба не ухвалили закон про жiнок-священикiв?

Вона розсмiялася:

– Жiнка-священик у Косундi?

Кнут знову показав пальцями пекельне полум’я.

– Ми прийшли.

Вона повернула до будиночка з голими – без фiранок – вiкнами.

У пiд’iзнiй алеi, на бетонних хвилерiзах стояв легковик «вольво» без колiс, а поруч iз ним – вiзок, у якому лежали два iржавих колiсних диски.

– Це татова машина, – пояснив Кнут. – А онде мамина, – показав вiн на «фольксваген-жучок» у напiвмороцi вiдчиненого гаража.

Ми увiйшли в незамкнений будинок, i вона провела мене у вiтальню, а сама пiшла по обiцяний дробовик. Ми з Кнутом лишилися стояти. Вбого обставлена кiмната була чисто прибрана й охайна. Мiцнi присадкуватi меблi. Нi телевiзора, нi програвача, жодних кiмнатних рослин.

Я пiдiйшов ближче. Поза сумнiвом, на свiтлинi була вона. Гарненька, майже красуня у весiльнiй бiлiй сукнi. Поруч iз нею – високий плечистий молодий. Його усмiхнене, але непроникне обличчя якимсь чином змусило мене пригадати чоловiка, якого я нещодавно побачив мигцем у чужому вiкнi.

– Ульфе, iди сюди!

Я рушив коридором на ii голос i увiйшов у щось на кшталт майстернi. Його майстернi. Верстак з iржавими автомобiльними запчастинами, поламанi дитячi iграшки, що, схоже, вiддавна тут лежали, так само як iншi незавершенi проекти.

Вона витягла коробку iз набоями i показала на дробовик, що висiв поруч iз гвинтiвкою на кiлочках так високо на стiнi, що жiнка сама не дотяглась би. Я подумав, що вона спершу завела мене у вiтальню, щоби трохи прибрати в цьому примiщеннi. Я мимоволi роззирнувся, шукаючи поглядом порожнi пляшки, бо вiдчув виразний дух сивухи i тютюну.

– А до гвинтiвки набоi маеш? – запитав я.

– Звiсна рiч, – вiдповiла вона. – Одначе ти нiби курiпок думав стрiляти?

– З гвинтiвкою полювати цiкавiше, – вiдказав я, тягнучись по зброю.

Я нацiлив гвинтiвку на вiкно. Фiранки в сусiдньому будинку ворухнулися.

– До того ж не хочеться гарну дичину дробом нашпиговувати. Як вона заряджаеться?

Перш нiж показати, вона уважно подивилася на мене, явно зважуючи, чи я серйозно кажу, чи жартую.