Кров на снігу ІІ: Ще більше крові

– То вже минуло… – вiн глянув на годинник, якого не мав, – двадцять п’ять хвилин.

Стiльки ще й близько не минуло. Менi спало на думку, що шлях до мисливськоi хатини може виявитись довгеньким.

– Кнуте! Дай людинi спокiй, – озвалась до нього мати.

Вона вийшла з церкви i прямувала до ворiт.

Я пiдвiвся i рушив за нею. Вона швидко переступала ногами, i ii хода нагадала менi лебедя. Гравiйна дорiжка, що бiгла повз церкву, вела до скупчення будиночкiв, яке, власне, й утворювало Косунд. Тиша видавалася майже тривожною.

Крiм цих двох i вчорашнього саама, я досi не бачив iнших людей.

– Чому майже нi в кого на вiкнах немае фiранок? – запитав я.

– Тому що Лестадiус учить нас впускати свiтло Боже у своi оселi, – вiдповiла вона.

– Лестадiус?

– Ларс Левi Лестадiус. Ти не знайомий з його вченням?

Я заперечно похитав головою. Здаеться, я щось читав про шведського священика минулого столiття, який боровся з розпустою серед мiсцевих мешканцiв, але я нiяк не мiг претендувати на знайомство з його вченням.

До того ж, я гадав, тi старомоднi вчення давно пiшли за водою.

– Ти не лестадiанець? – здивувався хлопчик. – Тодi ти горiтимеш у пеклi.

– Кнуте!

– Але ж так дiдусь каже! А вiн знае, вiн мандрував iз проповiдями по всьому Фiннмарку i Пiвнiчному Тромсе!

– Дiдусь iще каже, що не слiд кричати про свою вiру на кожному розi, – дорiкнула йому мати, кинувши на мене спiвчутливий погляд. – Кнут бувае надмiру ревним. Ти сам звiдки, з Осло?

– Вiд народження там мешкаю.

– Родина?

Я заперечливо похитав головою.

– Точно?

– Що?

Вона посмiхнулася:

– Ти вагаешся. Либонь, розлучений?

– Тодi неодмiнно горiтимеш! – вигукнув Кнут i поворушив пальцями, зображуючи, як я зрозумiв, пекельне полум’я.

– Не розлучений, – сказав я.

Я помiтив, як вона знову глянула на мене краем ока.

– Самотнiй мисливець далеко вiд дому, он воно як. А чим на життя заробляеш?

– Я експедитор,[4 - Автор вдаеться до гри слiв, яку складно вiдтворити украiнською; за назвою мирного ремесла – експедитор – норвезький читач може вiдчути натяк на справжню професiю персонажа: на жаргонi експедитор – це кiлер, той, хто, вiдправляе людей на той свiт.

] – вiдповiв я i, вiдчувши якийсь рух над головою, зиркнув угору i встиг помiтити у вiкнi якогось чоловiка, перш нiж той запнув фiранку. – Але саме пiшов з роботи. Шукатиму що-небудь нове.

– Що-небудь нове, – повторила вона голосом, у якому менi вчулося зiтхання.