Леопард

Човен, пахкаючи, пропливав повз кам’янi скелi й острiвцi з покинутими на зиму дачами – видавалось, нiби iхнi чорнi вiконця стежили за чужинцями пильним оком.

– Дачнi будиночки вiд Герхардсена[41 - «Не здаватися» (англ.) – пiсня iз репертуару американського роквиконавця Брюса Спрiнгстiна.], – прокоментував полiцейський. – Тут нiколи не матимеш стресу, як на Золотому березi, де ти просто-таки мусиш змагатися з сусiдом, хто мае бiльшу яхту чи розкiшнiшу прибудову до дачi. – Вiн сплюнув у воду.

– Як же його звати, того чудного комiка з телевiзора, котрий походить з Утре-Енебака? – спитав Бйорн, намагаючись перекричати гудiння двигуна.

– У нього ще трiснутi окуляри. І мопед.

Ленсман прiсно глянув на Бйорна Гольма й стенув плечима.

– Мотузяна майстерня, – мовив вiн.

Попереду, майже бiля самiсiнькоi води, Харрi побачив стару видовжену дерев’яну споруду, що самотньо здiймалася пiд схилом пагорба. З двох бокiв ii щiльно оточував лiс. Поруч iз майстернею, уздовж гiрського прямовисного схилу, йшли сталевi рейки, що згодом губилися у чорнiй водi.

Клоччя червоноi фарби звисали зi стiн майстернi, а вiкна та дверi зяяли дiрами без скла. Харрi примружився. Сутенiло, й видавалось, нiби в одному з вiкон стоiть чоловiк у бiлому, не зводячи з них очей.

– Трясця, справжнiй будинок з примарами, – засмiявся Бйорн.

– Саме так i кажуть, – згодився полiцейський Скай i заглушив двигун.

У несподiванiй тишi вони почули, як смiх Бйорна луною вiдгукнувся на протилежному березi, й ураз за ним пролунав поодинокий овечий дзвiночок, що долинув до них через усе озеро.

Кая зiстрибнула на берег i хвацько, мовляв, для неi то звична рiч, прив’язала причальний канат до напiвзогнилого позеленiлого стовпчика, який стирчав помiж латаття.

Із човна вони стрибнули на величезнi кругляки, котрi правили за причал. Зайшли у дерев’яний одвiрок i опинилися у якомусь довгому, вузькому й порожньому примiщеннi, яке вiдгонило риб’ячим жиром та сечею. Ззовнi будiвля видавалася коротшою, частково ii приховував густий лiс.

Завширшки майстерня була всього метрiв зо два, але завдовжки вiд краю до краю – не менш як шiстдесят.

– Тут ставали з двох кiнцiв майстернi й зсукували мотузку, – пояснила Кая перш, нiж Харрi прохопився спитати.

В одному кутку валялися три пляшки з-пiд пива, й було помiтно, що хтось намагався розкласти вогнище. На протилежнiй стiнi, перед кiлькома вiдiрваними дошками, висiли сiтки.