Танго долі

– Ти не проти якщо я похазяйную у тебе? – запитав Богдан i пiдвiв мене до лiжка. – А ти поки що вiдпочинь.

Я охоче прилягла, не сперечаючись iз ним i в ту ж мить вiдчула як заплющуються очi. «Чудове вийшло побачення!» – крикнуло набридливе чортенятко. – «І чому вiд тебе однi неприемностi?»…

Я прокинулась вiд цiлковитоi тишi. Здавалося, навiть природа перестала гомонiти, аби не заважати моему сну. Я помiтила, що на дворi настала нiч – густа та чорна. Нiби-то хтось викрав мiсяць i забрав його до себе додому, заховавши пiд теплу ковдру.

Зiрки ледь-ледь пробивалися своiм маренням крiзь темну гущавину хмар, вириваючи окремi частинки навколишнього свiту. Перевернувшись на iнший бiк, я знову поринула у яскраву краiну своiх фантазiй-снiв.

РОЗДІЛ 3

Я лiниво розплющила очi, вiдчувши бiля носа приемний аромат свiжого хлiбу. На столику бiля лiжка стяла таця з двома шматочками тостiв та фруктовою вiвсяною кашею.

– Це все, що я змiг вигадати iз знайденого на кухнi.

– помiтив мое пробудження Богдан. Вiн сидiв на диванi навпроти. – Тобi треба пiдкрiпитися.

– Снiданок у лiжко? – запитала я, пiднiмаючи подушку, щоб сiсти.

Ниючим болем вiдiзвалась нога – напевно, дiя знеболювального минула i зламана кiстка поспiшила нагадати про себе.

– Боляче? – запитав у свою чергу Богдан вiдреагувавши на мiй тихий стогiн.

– Трiшки. – вiдповiла я, хоча насправдi бiль був досить сильним.

– Сподiваюсь, ти не проти, що я затримався у тебе? – запитав вiн, хоча я зрозумiла, що вiдповiдi моеi не потребував.

 – Я подумав, що тобi буде потрiбна моя допомога.

– Так, дякую. – знiяковiла я, не знаючи чим викликала його прихильнiсть. – Але ти можеш йти, якщо тобi потрiбно. Я й сама впораюсь.

– Ти впевнена? Я дзвонив твоiм подругам, Олеся сказала, що приiде до тебе ввечерi.

Я здивувалась цiй новинi – вiн дзвонив моiм подругам? Чи не почулося менi?

Вiн турбуеться про мене. Але чому?

– Ти дивачка. – сказав вiн, помiтивши мое замiшання.

 – Але подобаешся менi…

У дверi наполегливо дзвонили. Поки я дошкутильгала до них, моя голова була готова вибухнути.

– Леська! – вигукнула я подрузi на порозi. – Ти що, збожеволiла?

– Вiтусiк, ти як? – заметушилась Олеся. – Як почуваешся? Куди ти вляпалась в цей раз?

– Нiкуди я не вляпалась. – з образою вiдповiла я i пропустила ii всередину. – Всього на всього зламала ногу.

– Всього на всього? – передражнила подруга.