Танго долі

 – Сьогоднi тут грае оркестр, чому б не насолодитися цим?

– Дозволите запросити вас? – простягнув долоню Богдан, слiдкуючи прикладу попередника.

Повiльно кружляючи в танцi, я помiтила, що тiльки одна Іра сидить з похнюпленим виглядом i часто ковтае дороге вино. Це було не схоже на неi i я вирiшила розiбратися у чому справа як тiльки з’явиться потрiбний момент. А поки, ми мовчки танцювали з Богданом i я боязко притискалася до нього, не бажаючи бути викритою. В той час як вiн, здаеться, почував себе досить комфортно, мiцно тримаючи мене за талiю.

Пiсля трьох келихiв шампанського, я зрозумiла, що час зупинятися. Усi присутнi були достатньо п’яними аби звертати увагу на винуватицю сьогоднiшньоi подii (тобто на мене) i розбрелися парами по закутках кафе. Я вiдчула полегшення, звiльнившись вiд ролi закоханоi жiнки. На мiй подив, тiльки один Богдан залишався тверезим, торкнувшись вишуканого вина всього один раз. Зараз вiн сидiв на шкiрянiй софi i про щось дискутував з Іриним бойфрендом – чи то про полiтичнi, чи то бiзнесовi новини.

Там було тихо i порожньо; мимохiдь я подумала, що Іра непомiтно пiшла з кафе, коли ми несамовито обговорювали якусь нiсенiтницю. Але тодi чому залишився ii кавалер?

Нарештi, з однiеi iз кабiнок долинули незрозумiлi звуки.

– Ірка! – невiдомо навiщо голосно крикнула я. У головi нестримно стрибали коники вiд мiцного напою. – Ти тут?

За хвилину дверi розчинилися, з-за них з’явилась Ірина голова.

– Щось трапилось? – схвилювалась я. – Тобi зле?

– Нi, нiчого. – вiдповiла вона, намагаючись бути впевненою у власних словах. – Все добре.

Я ще раз поглянула на неi i зрозумiла, що вона приховуе щось вiд мене. Не в моiх правилах витягувати з людей подробицi, про якi вони самi не хочуть розповiдати, але зараз я серйозно затурбувалась за самопочуття своеi подруги.

– Давай викличемо лiкаря? – заметушилась я. – Може тобi принести води? А краще ходiмо на свiже повiтря?

– Чудова iдея. – погодилась вона i пiшла до виходу.

Я йшла поруч неi i вiдчувала як невпевнено вона крокуе. Нiхто не звернув на нас уваги i без зайвих запитань ми вийшли на вулицю. Вона злегка притулилась до стiни i витягнула з кишенi цигарку.

– Маю сумнiви, що це покращить тобi самопочуття. – сказала я, вiдхиляючись убiк.