Поміж рядками

– Я вже навiть вигадала iм’я для нашоi дитини… – промовляю я i закриваю очi – принаймнi так я не вiдчуваю себе божевiльною.

Менi в черговий раз здаеться, що все це лише сон. Що це моi схибленi марення, котрi не мають нiякого вiдношення до реальностi. Але вони мають. І продовжують впливати на мене, смикаючи за повiдець, мiцно затягнутий на серцi.

– Кого ви хотiли мати – хлопчика чи дiвчинку?

Навiщо йому це знати? У головi лунають спалахи гранат, що розривають мене iзсередини.

– Байдуже, – зiзнаюсь я.

 – Головне, щоб вiн був схожий на…

– Можете не договорювати, я все розумiю. – вiн хитае головою та пильно дивиться на мене.

Вiн хоче запитати ще щось. І ще. У нього багато питань. Але вiн не знае чи варто менi iх задавати i чи здатна я зараз адекватно на них вiдповiсти.

– Ви бачили себе поруч iз ним через десять рокiв? Двадцять?

У нього дуже мiзернi термiни. Я хотiла прожити iз ним усе життя! Невже не до цього прагне кожна любляча людина?

– Звiсно, – терпляче вiдповiдаю я, хоча пiдсвiдомо вiдчуваю некероване бажання втекти звiдси.

Інакше, я почну плакати. Зазвичай, я роблю це у безлюдних мiсцях, де якнайкраще можна вiдчути поруч подих самотностi. Я зариваюся у безодню власних страждань i тону у цьому болотi безвиходi – iнколи я розумiю, що навчилася навiть вiд цього отримувати задоволення.

Вiн бачить, що ще сильнiше роздирае мою кровоточиву рану. Я усвiдомлюю, що, можливо, саме це i е головним його обов’язком.

– Мiж вами були коли-небудь сварки?

Анлрiй Іванович послаблюе хватку i я можу хапанути трiшки свiжого повiтря. Я бажаю, аби вiн нiколи бiльше не запитував мене про наших ненароджених дiтей.

Я часто бачила перед собою дитяче обличчя, яке посмiхаеться у вiдповiдь на моi забавлянки; яке заспокоюеться у мене на грудях, в той час як вiн лежить поруч та гладить мене по волоссю. Вiн дивиться на мене з обожнюванням та не припиняе дякувати за цей подарунок – хай навiть iнколи вередливий та неконтрольований, але такий рiдний.

Я бачила, як вiн носить наше дитя на руках, намагаючись його заспокоiти у випадку хвороби чи поганого самопочуття. Уявляла, як вiн заколисуе його уночi чи бавиться з ним удень, в той час як я вiдпочиваю вiд неочiкуваного багажу материних повинностей. Хоча вони й не втомлюють мене. Хiба можуть втомлювати коханi люди?

Хмаринка розсипаеться передi мною дрiбними, гострими скельцями правди.