Поміж рядками

– Розповiсте детальнiше?

Керiвницьким жестом вiн запрошуе мене прилягти на одне зi своiх iнквiзиторських крiсел: саме таким воно менi здаеться, коли я в черговий раз переповiдаю йому завченi iстини.

Я згадую той день, коли вперше потрапила сюди. Минув тиждень пiсля мого переiзду, я блукала незнайомими вулицями, не маючи жодноi мети перед собою: я хотiла просто спостерiгати за цим розмiреним плином життя невеликоi провiнцii, яку майже не пам’ятала та частинкою котроi намагалася знову стати.

На очi випадково потрапила табличка нового психологiчного реабiлiтацiйного центру.

Мозок та пiдсвiдомiсть боролися мiж собою – один iз них переконував, що все це чистоi води шарлатанство, iнший же пiдказував хоча б спробувати прийняти вiд когось допомогу. Я знала, що сама не зможу iз цим впоратися; певно, тому й переступила порiг цiеi клiнiки. Вони повiдомили менi, що вiдкрилися зовсiм нещодавно i, так як я входжу у число iхнiх перших клiентiв, готовi надати менi лiкаря безкоштовно. Точнiше, за незначну символiчну плату, котра нiяк не вплине на мiй бюджет.

Мiй психолог (чи усе ж таки психiатр?) виявився рослим брюнетом з великими долонями та теплим поглядом. Вiн зацiкавив мене i я вирiшила, що хочу приходити сюди знову й знову; вiн запевнив мене, що я й не помiчу як знову повернуся до нормального життя – i це ще бiльше додало вiд’емноi ваги у чашу моiх затурканих сумнiвiв. Я хотiла вiрити йому, тому й вiдкинула усю свою нерiшучiсть подалi вiд збудженого розуму.

Вiн мав менi допомогти.

Скiльки звiдтодi минуло часу? Рiвно пiвтора мiсяцi, я навмисне запам’ятала ту визначну для мене дату. Вона могла б стати поштовхом до мого нового iснування – безхмарного, вiльного, у якому немае нав’язаних фобiй та непереборного вiдчуття жаху. Та я й досi бачу перед собою його обличчя, чуюйого негучний, вкрадливий голос та тремчу iз настанням ночi. Не змiнюють ситуацii навiть колосальнi дози заспокiйливих, що вже давно мали б вбити мене. Або у кращому випадку перетворити на гнилий, смердючий овоч, не здатний нi на якi дii та мисленневi процеси.

Дуже часто я думаю, що такий хiд подiй став би найкращим вирiшенням моiх проблем.

– Чому ви нiколи не називаете його на iм’я? – лунае надi мною.

Я розплющую очi i бачу як лiкар стоiть впритул до мене, ненавмисне зачiпаючи своею здоровенною рукою мое плече. Вiд усвiдомлення чоловiчого дотику я здригаюся i думаю, що нiколи бiльше не зможу вiдчувати задоволення вiд близькостi з протилежною статтю.