Любов іншого виміру

– Вчора було вчора, а сьогоднi… – i Маргарита знову прискiпливо вдивилася у душу подруги, – гадаеш, я не помiтила, що Сатана жбурнув у твою душу сiм’я спокуси? Якщо твоi найжiночнiшi клiтини сутi зiллються з його бiсовим сiм’ям, у твоiй душi почне зростати зародок грiшного кохання вiд Сатани. І цей зародок, люба, висмокче з тебе i серце, i розум, i душу!… Повiр менi, на свiтi багато жiнок з душами, вагiтними вiд любовi до Сатани! Бiдолашнi геть подурiли вiд туги за ним, а йому до них байдуже, смiеться над ними, кидае iх в обiйми розпусти!

Душа Олени сумно здихнула.

– Ранiше, Маргарито, ти захоплювалася вишиванням, а зараз, здаеться, захопилася бiологiею. Про заплiднення жiночих душ бiсовим сiм’ям чую вперше, – роздумливо промовила Оленчина суть.

– А тебе неможливо було примусити вишивати, ти все втiкала, щоб днинами гасати по клумбах садку вершки на Дон Жуановi! – пригадала Маргарита.

– Вишивання ненавиджу, – зiзналась душа Олени. – Мiй нещасний Дон Жуан! Який був красень-кiнь, я так любила його! Як вiн, бiдолашний, брикався, iржав, коли його конфiсковували революцiйнi кровожери на м’ясо! У мене душа обливалася кров’ю…

– Так, люба, ми з тобою пережили страшнi, жорстокi часи, – Маргарита важко зiтхнула.

 – А спiльне горе поеднуе, дуже поеднуе! Але ми вiдволiклись. Я ще не все сказала тобi про Сатану. По-перше, йому немае рiвних у спокусi жiнок, а по-друге, вiн читае думки людини так вiльно, як розкриту книгу. Сатана – знавець людськоi душi i ii долi. В певнiй мiрi такi здiбностi властивi всiм Вищим Янголам, i Бiлим, i Чорним… В тому ж таки Пеклi е такий генiй Фобос, хоча про нього краще не треба…

– «Фобос» в перекладi з грецькоi «страх»?

– Так, його особистiсть цiлком вiдповiдае iменi, що вiн носить.

Слава Богу, поряднi жiнки його не цiкавлять, лише повii, i то для побиття. На твое щастя, тобою вiн не захопиться!

– Слава Богу! – i душа Олени перехрестилася. – Цей Фобос просто Звiр!

– Знову вiдволiклись, – невдоволено зауважила Маргарита i повела далi, – по-трете, Сатана шалено багатий! Знаеш, що буде, як ти повернешся на Землю? – Маргарита лукаво поглянула на заiнтриговану душу подруги.

– Що? – душа дiвчини подалася вперед.

– Вiн з’явиться на твоi очi з чорними трояндами, звiсно, негiдник, весь у чорному, подаруе тобi коштовностi, закидае грiшми!

– Чому ти так у цьому впевнена? А я не прийму вiд нього нi коштовностей, нi грошей! Я не повiя! – горда душа Олени виглядала королевою.

Маргарита щиро розреготалася.