Любов іншого виміру

– Та вiн же Сатана! Зробить це у такий шляхетний спосiб, що ти не зможеш вiдмовитися. До речi, аби ти була повiею, вiн би тобою не зацiкавився.

– Яка ти розумна, Маргарито! Може порадиш, що менi робити?! – аж закричала Оленчина суть.

– Не кричи, аж вуха позакладало! – скривилася та. – Добре тобi без тiла, не вiдчуваеш нiякого дискомфорту вiд польоту, а я при тiлi, дихати важко, а ти кричиш…

– Пробач, люба. Це перевантаження – наслiдок швидкостi польоту? А яка наша швидкiсть?

– Десь близько дванадцяти швидкостей свiтла, – буденно вiдповiла Маргарита.

– Що?! Та хiба це можливо?! – в остовпiннi скрикнула душа Олени.

– Та що ж це таке? Я ж просила, не кричи, – заблагала Маргарита, – в Раю нiхто не кричить…

– Але ж, подруго, ти приголомшила мене, – прошепотiла, – нiщо не пересуваеться швидше свiтла, це ж начебто доведено вченими.

– Начебто доведено! Саме так! Шлях розвитку земноi фiзики – заперечення попереднього заперечення! – поважно промовила Маргарита, ще й тикнула вказiвним пальчиком перед душею подруги.

Душа Олени розреготалася безлiччю крихiтних чарiвних дзвiночкiв.

– Господи, як же я скучила за тобою, аж лише зараз вiдчула! Якою розумною ти стала, Офелiе-Маргарито! Всi цi роки мого земного iснування… – Оленчина душа знову засмiялася, але невесело. – Назвати це життям не повертаеться язик!… Так от, всi цi роки я хворiла на самотнiсть, в певнiй мiрi тому, що менi бракувало спiлкування з тобою.

– Вiдчувати себе щасливою.

– Яку дурницю я запитала! – душа Олени з повагою поглянула на Маргариту. – Що таке щастя, чи iснуе справжня любов, як розбагатiти, прославитися, чи бути зрозумiлим оточуючим? – це коло питань, по котрому безуспiшно бiгае посереднiсть впродовж всього iснування людства… Схоже, у своему останньому земному життi я деградувала, а ти, Маргарито, ще бiльше порозумнiшала.

Маргарита обережно пригорнула душу подруги до грудей.

– Хрест Спасителя захистить тебе. Буде на тобi Його Хрест, i Сатана не зможе пiдiйти до тебе ближче, нiж на три метри. Не знiмай Хреста, якби вiн не благав, – вона лагiдно посмiхнулася, – ти не деградувала, навпаки… Не знаю чому, але серед дванадцяти ти займаеш особливе мiсце.