Любов іншого виміру

Тож якi можуть бути вагання?

Доволi довго дзвонив телефон, Олена не зважала на дзвiнок.

– Тобi дзвiнок! – раптом проверещав Василько тоненьким дитячим голоском, зiскочив з ii колiн i побiг до хати.

Чомусь Олену не здивував неймовiрний вибрик котика, вона просто пiдвелася з лави i ходою зомбi попрямувала за ним, у хату.

– Слухаю Вас, – пiднявши слухавку, проговорила вона механiчним, безбарвним голосом.

– Дитино моя, не пиши матерi прощального листа, заспокойся. Твоя райська мандрiвка буде тривати три земнi години, тож завтра о четвертiй ранку ти вже будеш вдома, – сповiстив iй лагiдний чоловiчий голос.

На радощах Олена не найшлася, що вiдповiсти.

– Вiдпочинь, поспи, – порадив голос.

Вона поклала слухавку, перевела подих, сiла. Вiдчула страшну втому вiд страждань, що щойно звiльнили душу. Оленi дуже захотiлося спати, але перш, нiж лягти у лiжко, вона стала на колiна перед iконою Спасителя, у глибокiй пошанi перехрестилася. Вiдступивши вiд неi на крок, невидимий Сатана лише журно зiтхнув.

Глава 10

Мiсяць яскравий, повний. Сорок п’ять хвилин на першу. Олена одягнула спортивний костюмчик, кросiвки, причесала волосся. Непомiтною тiнню вислизнула з хати, майже безшумно зачинила вхiднi дверi, ключик повiсила на цвях за ставнею.

У станi страшенного збудження i хвилювання пройшлася стежиною, чекати хвилин десять… Олена залiзла на стару сливу, прилягла на товстiй пологiй гiлцi. Щоб хоч якось заспокоiтися i згаяти час, вона почала рахувати гулкi удари свого серця.

Нарештi пiд деревом виникла струнка постать Маргарити у бiлому. Олена зiскочила з гiлки.

– Привiт, Маргарито!

– Привiт, що вирiшила? Летимо?

– Летимо!

– Тодi дай руку! – i схопила Олену за руку. – Нiчого не бiйся, з нами Господь!

Олена поглянула вгору – над ними висiла срiбна куля. Визначити до неi вiдстань оком було неможливо – орiентирiв нiяких. Раптом куля стрiльнула у дiвчат блiдо-блакитним променем i вихопила iх iз темряви. Ноги Олени вiдiрвалися вiд землi, подруги полетiли вгору, до срiбноi кулi.

– Промiнь працюе як лiфт? – поцiкавилась допитлива Олена.

– Так, щось на зразок того.

Олена побачила внизу свiй садок, хатину, вулицю. Трiшки защемiло на серцi.

– Не хвилюйся, все буде пречудово! – пiдбадьорила усмiхнена Маргарита i ще мiцнiше стисла ii руку.

Спочатку летiли поволi, та дедалi швидкiсть iх польоту зростала i нарештi стала шаленою.