Любов іншого виміру

Кiлька яскравих метеликiв теж закружляли над джерелами нектару, час вiд часу занурюючи своi довгi хоботки у ту насолоду. Обмiрковуючи свое надзвичайне майбутне, Олена не помiтила, як занурилася у казково щасливий внутрiшнiй стан. Нiрвана, та й годi!

– «Я ж нiчим не вiдрiзняюся вiд метелика!» – спало iй на думку i вона, вiдганяючи вiд обличчя надокучного джмеля-джентльмена, тихенько засмiялася. Заплющила очi i душею полинула у Височiнь Всесвiту, туди, де починаеться Небо, але раптова думка пронизливим болем зруйнувала у мозку Олени уявний Рай: – «Чому я не спитала у Маргарити, скiльки часу займе та фантастична мандрiвка?… Хоча, я все одно погодилась би, не зважаючи нi на якi важкi втрати!».

Тяжкi думи взаемовиключними протирiччями розтинали ii душу, Олена ледь стримувала сльози. Та коли кiлок нестерпного болю пробив ii серце, вона гiрко заплакала. Котик заскочив iй на колiна, заспокiйливо замурчав. Олена мiцно притисла до грудей живий спiвчутливий клубок, розридалася ще бiльше.

– Розумiеш, звiрятко, я втрачу маму, тебе, Лiду, мiй садок i… бруд рiдного мiста, хай йому… – пробурмотiла Олена крiзь сльози, здригуючи плечима. – Що ж написати мамi у прощальному листi?… Пiдкажи…

Олена виглядала зовсiм маленькою, беззахисною дiвчинкою з котиком на руках, а над нею джмелем кружляв Сатана.

Люцифер з труднощами здолав спокусу виникнути перед жаданою дiвчиною у своiй повнiй Диявольськiй величi, схопити ii в обiйми i вирвати iз Земного Пекла назавжди.

– «Дитино, твоi дитячi страждання вiд незнань, не плач!» – лише прокричав до неi серцем.

Вона наче почула його, пiдвела здивованi очi на джмеля, утерла сльози. Рiч у тiм, що в Олени не було так багато знань, щоб як слiд розiбратися у теорii вiдносностi Ейнштейна, але вона чула про вражаючi розбiжностi у часi для спостерiгача на Землi i мандрiвника у космiчному просторi. До того ж Олена згадала, що трапилося з космонавтами з книжки «Планета мавп» – як вони повернулися на Землю i вкрай здивувалися, що примiтивнi мавпи панують над геть дурними людьми та ще й ставлять над ними дослiди! Тi космонавти з «Планети мавп» повернулися на Землю через кiлька столiть.

– « А коли повернуся я? Через сто, чи, може, двiстi рокiв?» – боляче сiпала мозок Олени жахаюча думка.

А з iншого боку, хто вона така? Так собi, пилинка Всесвiту! Але Творець чомусь звернув на неi увагу. Вона не знала, за що така честь, але розумiла, що то за честь.