Найманець

Так от, цей дрiбний нахаба наполегливо намагався дотягнутися до його шолома, навiть коли фахiвець притиснув його черевиком до пiдлоги – дроiд був зовсiм мiнiатюрний, не бiльше дюжини сантиметрiв у своiй найширшiй частинi. Погонич дав вказiвку одному зi своiх «Кланчiв» пiдчепити агресивну малявку за манiпулятор i став його розглядати – рухи i смикання цього замiрка розсмiшили його. Та i не тiльки його – на манiпуляцii з таким крихiтним агресором звернула увагу уся команда абордажникiв.

– Дроiд-дiагност «Мiкро-Фе4к» – так пiзнала його нейромережа.

– Погана справа у ворога, якщо ось навiть такi дрiбнi пiшли в хiд – констатував землянин пiд регiт його команди, яка продовжувала стежити за безуспiшними потугами цього дива дотягнутися до кривдника.

– Якось вони швидко закiнчилися – задумливо помiтив Крун, рахуючи трупи ворогiв, що валяються навкруги. Тут не бiльше п'ятдесяти, десь мають бути ще залишки команди, та i сам керiвний склад, швидше за все, цiлий доки i неушкоджений.

– Пора вiдвiдати мiсцеве керiвництво – хтось повинен менi вiдшкодувати втрату такоi кiлькостi майна – сказав технолог i наказав дроiду кинути дрiбного партизана об найближчу стiнку.

Нiжний органiзм дiагноста не перенiс такого варварського способу пересування i незабаром затих на пiдлозi, заздалегiдь пару разiв посмикавши своiми манiпуляторами. До рубки управлiння добралися швидко i без неприемних мiсцевих несподiванок – схоже, що фантазiя i домашнi заготiвки у захисникiв закiнчилися – так думав наш герой, але жорстоко помилився.

На останньому переходi до рубки iх чекав останнiй блокпост: два десятки коритцiв, одягнених в якiсь блискучi костюми, i озброених короткими тонкими мечами. Вiд побаченого апофеозу уся команда завмерла в нерiшучостi i здивуваннi: мiсцевi мешканцi реально зiрвали усiм шаблон. Дивлячись на цi блискучi костюми, технолог чомусь згадав Землю i фiльми про середньовiччя, яких надивився колись досить.

– Це…це ж обладунки,…на зразок якихось рицарських, чи що,… а мечi – це взагалi жерсть. Вони що, збираються нас цими копирсалками до смертi залоскотати? – першим опам'ятався вiд цiеi сюрреалiстичноi картини Макс, здивовано поглядаючи на Круна.

– Сам в шоцi, перший раз таке бачу – в розгубленостi пробурмотiв той – ти подивися краще геть на тих двох, вони взагалi якiсь ударенi на голову.