Темна синя вода. Ручай

– Не знаю, – розгубилася Галя, й всi погляди схрестилися на менi.

Ну, звiсно. Спитали юнгу, той вiдмовчався, тепер питають найостаннiшого з матросiв.

Що ж, подивимося, хто тут з нас за кого останнiший.

– А що, Альберте, – я зайшов здалеку. – Скiльки у списку жiнок?

– Халфина, звичайно, – без перекладу зрозумiв той, але Ігор все ж уточнив – «половина». «Звичайно» – викинув, а даремно. Воно теж про дещо сказало.

Така пiдкреслена гендерна рiвнiсть менi також не дуже сподобалася. Нiчого не маю проти рiвностi, але якщо ii треба пiдкреслювати, то це вже не рiвнiсть, а чортзна-що.

– Пропоную завербувати спочатку жiнок, у них детальнiше розпитати про тутешнi порядки й, можливо, за iхньоi допомогою вербувати чоловiкiв.

Галя незадоволено фиркнула, але я не звернув уваги й продовжив:

– А тим часом видавати себе за прочан.

– Теж не дуже годиться, – скривився Ігор. – Ти на морди нашi подивись. Схожi на богомольцiв?

Альберт мовчав, але прислухався. Мабуть, теж розумiв через слово.

Галя з сумнiвом подивилася на обох.

– Зi Скандинавii? – докинув я аргумент. – Там люди в середньому вищi.

– Не настiльки ж, – здвигнув плечима Альберт. – І звiдки тутешнiм людям знати, що там вищi? «Інету» нема.

Лише через кiлька секунд я зрозумiв, що мова про iнтернет, але за той же час вигадав й контраргумент:

– Ну так раз нема iнету – значить, i не знають, наскiльки вищi. А ми скажемо, що настiльки.

– Нi, – влiз, нарештi, й Альберт, i це було едине, що я зрозумiв у наступнiй тирадi.

Довелося слухати переклад у виконаннi Ігоря. Суть його полягала в тому, що ми трапили якраз у той перiод, коли певна iнформацiя про чужинцiв вже е, i нiхто не повiрить анi в песиголовцiв, анi в кентаврiв, анi в те, що там, за морем, усi люди бiльшi за мiсцевих, бiльше анiж на голову. Бо й купцi iздять, й Карл Дванадцятий не так уже й давно був.

Я глипнув на Галю, але та похитала головою – мовляв, не треба перекладати, i так ясно. Натомiсть Ігор раптом проголосив:

– Але я з Альбертом не згоден.

Тут вже не лише Галя подивилася спантеличено. Але якщо здивування Галини було зацiкавленим, мовляв: «А чому?», то Альберт поглянув незадоволено: мовляв, що це ще за бунт на кораблi? Пояснюй!

Ігор не забарився.

На його думку, iнформацii було якраз стiльки, щоб знати – десь там е така Швецiя, що рокiв сiмдесят тому приходила з вiйною, скiнчилось погано, й вояки там були наче вищi за мiсцевих.