Темна синя вода. Потік

На призначення майдану прозоро натякали ятки та будки. З огляду на небазарний день i пiзнiй час ятки були порожнi, а будки зачиненi, та призначення iх легко вгадувалось. Ось тут, наприклад, продавали ковбаси.

Я озирнувся на льоху. Та пiдвела голову й подивилась на мене поглядом, сповненим фiлософського ставлення до життя й глибокого фаталiзму. Мовляв, ну так, зарiжуть. Ну так, нароблять ковбас. Таке життя.

Таке життя мене не задовольняло, i я ковзнув поглядом далi. Тут продавали бублики. Мабуть, не лише бублики, але й калачi, булочки та iншi вироби, некориснi для жiночих фiгур, але над будкою висiв лише бублик.

Колись, мабуть, жовтогарячий, а зараз вицвiлий i не сказати щоб апетитний.

У будь-якому випадку тут менi бублик не продадуть, бо зачинено.

Поруч з бубликовою будкою височiла ще одна, з самоваром. Бач, спецiалiзованi. Бублики окремо, чай окремо, а у нашi часи кава, печиво та цигарки помiщаються в одному кiоску. У дев’яностих кiоскерши ще й горiлку наливали в пластиковi келишки, але потiм цей бiзнес прикрили.

Ох, i гамору було з цього приводу!.. В основному з боку власникiв тих кiоскiв.

Сказати, може, й цим, що скоро iхнi будки знесуть?

Я посмiхнувся й прогавив момент, коли на протилежний бiк вулицi вийшов Іван i помахав менi шапкою.

Розслабився. Так не можна. Озирнувшись лiворуч-праворуч, щоб, бува, не потрапити пiд колеса дуже здивованого вiзника. З транспортних засобiв на вулицi був хiба що селянський вiз з якимись мiшками, але, по-перше, далеко, по-друге, запряжений волами.

Не такими здоровенними, як вранiшнiй, але, мабуть, так само повiльними.

Але все одно дорогу я перебiг, а не перейшов.

Через дорогу i ще трохи пройти розташувався шинок, й Іван з Галею поiли в ньому дячка, який також пам’ятав Григорiя Савича.

«Наливайки» за двiстi рокiв мало змiнилися. Стiйка-шинквас вiдгороджувала закуток з поличками. На поличках розташувалися, звiсно, пляшки; й за рiзноманiттям тi полички не дуже поступалися поличкам у будь-якому барi кiнця двадцятого – початку двадцять першого столiття.

Хiба, може, етикетки були тьмянiшi, а багато пляшок взагалi не мали нiяких iдентифiкацiйних знакiв. Бiс його зна, як бармен розрiзняв, де самогон, де вишнiвка, а де горобинiвка.

Та якось же порався.

Барменом працював солiдний дядько в зеленому каптанi. Чорнявий, трохи смаглявий, голений, але з вусами. Щось я читав, що на цi часи алкогольний бiзнес повнiстю вiддали евреям, але може й нi.