Темна синя вода. Потік

Один чорт як не пощастить – викинуть кiстки у рiвчак, й дiтлахи черепом у футбол гратимуться.

– Ігорю!

– Га?

– А пiрамiда у Березовiй Рудцi збереглася?

Ігор потер скроню раз, потер другий, потiм гмукнув щось невиразне й прискорив коня.

Отак. Не побачив я пiрамiди, зведеноi помiщиком-египтоманом в украiнському селi, та вже й не побачу. Не побудували ще пiрамiду, не поховали в нiй помiщика, не викинули ще на смiтник кiстки.

Цiкаво, чи село хоча б уже е?

– Іване!

– Що?

– А ти про таке село чув – Березова Рудка?

– Щось чув, – гайдамака знизав плечима.

– Але воно наче десь далеко, аж на Полтавщинi.

Я гмукнув. Не сказати б, що Полтавщина – це десь далеко, але це, звiсно, як мiряти. Якщо мотоциклом чи автомобiлем – то близько. Якщо кiньми – то, мабуть, трохи далi, а якщо волами чи пiшки, то й виходить – десь далеко.

Цiкаво, звiдки взялася назва – Березова Рудка? Ну, з березами ще так-сяк зрозумiло – берези ростуть, а Рудка? Поклади руди? Рiчка? Прiзвище?

Нi, не вгадаю.

Цiкавi в Украiнi назви сiл, навiть дивовижнi трапляються. Лише глянь на мапу побiля тоi ж Сулимiвки – i побачиш Дiвицю, Галицi й еротичну якусь Заудайку. Трохи вбiк – причаiлися кулiнарi села Клецi й Пiрогiвцi, а за ними незрозумiлий Смош.

Ще трохи пiвнiчнiше – й натрапиш на кумеднi Ічня й Качанiвка, пiдозрiлi Гейцi, загрозливi Довбнi, невеселу Понурiвку, непривiтну Сваричiвку, а трохи схiднiше – насмiшкувате селище Хахаха.

Ой, нi, трохи не так. Хаiха.

На Захiднянщинi, кажуть, е село Заздрiсть, але я там не був.

Але, що характерно, нiяких тобi Пердунiв, Смердунiв, Голозадiвки, Горелова, Неелова чи Неурожайки, як у московитiв. Може десь i затесалось одне-два сiльця з непристойною назвою, але не у товарних кiлькостях, як у них. Не доводилось в УРСР видавати укази про перейменування Дристунова на Докторiвку, Гологузова на Чернове, а Ссакине на Ситове. А в Нижегородськiй губернii довелося.

У нас за кожною назвою – якась iсторiiя, оповiдка чи навiть легенда.

Чи стара, чи нова. Чи прадiдами вигадана, а чи майже сучасниками.

Он, у Городнi, наприклад, письменник Короткевич Христа приземлив. Не знаю, правда, чи в нашiй чи в бiлоруськiй.

А я, неук, хiба що походження назви Лiтки знаю. Точнiше, Лiтки, Лiточки та Лiтковичи. Це були такi собi лiтнi дачки киiвських ченцiв. Нема вже там ченцiв, а назви лишилися, та ще й гарнi такi, лагiднi, наче дитячi iграшки.

Хоча нi, знаю ще пару легенд, знаю.