Тамплієри короля Данила

Воеводо, що ти скажеш?

Костянтин здивовано пiдвiвся.

– Чому я, князю?

– Хочу, щоб ти сказав свою думку першим, щоб на тебе не вплинули нашi слова.

– Що ж, як скажеш, князю. Тут i думати нiчого. Монголи сильнi, у них багато вiйська, залiзна дисциплiна, i вони вiрять своiм зверхникам. Але це не головна причина, чому вони сильнi. Адже ми були роз’еднанi. Якби чернiгiвський князь прийшов на допомогу рязанському, а не став чекати, гадаючи, пiде на нього Батий чи поверне на пiвнiч, якби Переяслав вiдправив дружину на рать не на своiй землi, а ранiше, монголи не перетнули б Дон.

– Я знаю, до чого ти хилиш, воеводо, – вставив Данило.

– Так, князю, ти мене правильно зрозумiв: однi ми з монголами не впораемося, – пiдтвердив Костянтин.

– Що ти пропонуеш? – запитав Василько.

– Ти, князю, перерахував королiв, якi перестали бути нашими ворогами i породичалися з тобою. Кинь клич, i Бела, Мiндовг, Болеслав пришлють вiйська на допомогу.

– А чи пришлють? – засумнiвався Василько. – Батий не обклав iх даниною.

– І нас нi.

– Так, але вони не мають спiльних земель з Ордою, – пiдтримав брата Данило. – До того ж Бела останнiм часом змiнив своi плани щодо Романа. Вiн вiдмовив йому у пiдтримцi на володiння Австрiею. Навiть якщо Мiндовг захоче нам допомогти, вiн таким чином оголить своi пiвнiчнi землi перед Тевтонським орденом.

– Та вони ж його королем зробили! – вигукнув воевода.

– Ти iм вiриш? Ось бачиш, i Мiндовг також не вiрить.

– Що ти пропонуеш, батьку? – подав голос Лев. – Бачу, у тебе вже визрiло рiшення.

– Визрiло, i давно, – вiдповiв Данило.

– І яке воно?

– Все те, що тiльки-но сказав воевода.

– Але ж ти сам згодився, що це нереально, – вставив Роман.

– Нiчого нереального немае, – поважно вiдказав Данило. – Можливо все, тiльки треба знайти пiдхiд.

– Тобто ти хочеш пiдняти проти Батия сумiжнi з нами князiвства i водночас втримати тих, хто не приеднаеться до нас, вiд спокуси захопити незахищенi землi? – не вгавав Лев.

– Саме так.

– Але це нереально! – повторив Роман. – Пробач, батьку, але навiть з тевтонцями у нас не мир, лише перемир’я. Як ти зможеш втримати нiмцiв вiд спокуси?

– Я iх не втримаю, але до нападу на Литву чи Польщу справа не дiйде, – продовжив Данило Романович. – І знаете чому? Не через раптову милiсть тевтонцiв. Для них не iснуе такого слова, як жалiсть.