Тамплієри короля Данила

– Я зрозумiв тебе, князю! – вклонився Милiй. – Зроблю так, як волiеш.

Князь Данило залишився сам. Ось уже п’ятнадцять рокiв, вiдтодi як пiд Дорогочином вiн наголову розбив тевтонцiв i в бою отримав пiдступний удар булавою у тiм’я, зiр його поволi тьмянiшав. Бували митi (коли вiн був особливо стомлений чи напружений), i тодi очi розрiзняли лише свiтло i тiнь. Правда, потiм зiр вiдновлювався, але князь боявся, що настане мить, коли все бачене остаточно поглине темрява. І все ж Данило сподiвався, що не доживе до цього.

Поява посланцiв хана Батия нагадала Даниловi його поiздку в Сарай два роки тому. Авжеж, тодi, зайнятий безупинними вiйнами зi своiми суперниками, вiн не встиг укрiпити мiста i вони залишилися беззахисними проти пiдступного ворога. Як би у нього тодi було бiльше часу, то зумiв би пiдготуватися до зустрiчi непроханих гостей, i хто знае, може, i не пропустив на своi землi монгольську навалу.

Дверi покою тихо вiдчинилися, i князь побачив на порозi Костянтина.

– Запроси сюди брата, синiв i сам приходь! – сказав Данило.

Невдовзi Василько, Лев, Роман, Шварно i Костянтин сидiли пiвколом перед троном князя. Данило обвiв усiх поглядом, зупинився на наймолодшому, Шварновi.

– Я не хотiв говорити при всiх, – почав вiн. – Особливо не хотiв, щоб нашу розмову чув його святiсть. А поговорити нам е про що. Гадав вiдкласти ii на пiзнiше, хоча б на завтра, але непроханi гостi переконали мене, що вiдкладати далi вже нiкуди. Хоч i ранiше ця розмова також не могла вiдбутися. Я вам не вiдкрию нiчого нового, коли опишу наше становище.

Князь угорський Бела, який довго тривожив нашi кордони, зрозумiв усю марнiсть боротьби, породичався з нами i перестав бути нам небезпечним. Пiсля смертi короля кракiвського Лестка Польща теж перестала бути для нас загрозою. Тевтонцi ще не забули Дорогочин i сюди бiльше не поткнуться. За литовцiв поручиться Шварно, тим бiльше, що Мiндовг сам вiддав нам Чорну Русь. Таким чином, за цi кордони я спокiйний.

Присутнi уважно слухали князя; Костянтин час вiд часу на знак згоди кивав головою.

– Але е сусiд, з яким неможливо домовитись, – продовжував Данило. – Батию не потрiбна сильна Русь, i будь-якi перемовини з цього приводу розпочинати безглуздо. Але i нам далi терпiти зверхнiсть хана бiльше несила. Я не починав цю розмову, поки у нас на кордонi стояли ворожi нам володарi. Зараз же, гадаю, настав час дiяти. Я готовий вислухати кожного з вас, порадьте, що нам зробити, щоб позбутися нестерпноi опiки.