Ратники князя Лева

Те, чого так бракуе мирянам, – вiдповiв Воiшелк i, обернувшись до Шварна, продовжив: – Ти знаеш, брате, що я нiколи не прагнув того, що змушений був робити проти своеi волi. Пробач, але тiльки твого батька, попри всю його вiдстороненiсть вiд небесного, я поважав i досi поважаю серед усiх свiтських i духовних мужiв.

– Не треба виправдовуватись передi мною, – сказав Шварно. – Я не ображений, що ти не назвав мене. А свого батька я також поважаю. Але що буде з Литвою, брате? Ти про це подумав? Ти ж знаеш, як твоi пiдданi ставляться до мене!

– Знаю.

На жаль, моi пiдданi досi живуть iще спогадами про часи мого батька i тими звичаями.

Помiтивши, що Шварно i Рамуне сидять спантеличенi, Воiшелк спробував iх заспокоiти:

– Вiд цього виграють усi. Литвини i русичi опиняться пiд владою единого сильного князя. Пiд твоею рукою, брате! У минулому залишаться тi кривавi роки, коли ми воювали одне з одним. Поляки не посмiють зазiхати на таку силу. Вороги взагалi забудуть, що спокусились на нашi землi.

А я, нарештi, зможу сповна вiддатися покликанню душi.

– Ти забув про Лева, – остудив його запал Шварно.

Згадка про перемиського князя примусила усiх трьох задуматись. Кожного з них Лев Данилович мав причини не любити: Шварна – за те, що, помираючи, батько передав йому, а не старшому Леву, корону i все королiвство; Воiшелка – за вбивство Романа. Навiть на Рамуне Лев був ображений. Здавалося б, улюблена дружина брата нiчим не могла дратувати дiвера, але Шварно одружився з коханою жiнкою, а вiн, Лев, подiбним похвалитися не мiг.

Дочка угорського короля Бели, Констанцiя, пiсля одруження залишилась католичкою, i це не дивно, адже прикладом для наслiдування для неi були ii сестри – Кунегунда, Маргарита i Йолента, яких уже шанували як святих.

Навiть той факт, що, на вiдмiну вiд сестер, Констанцiя подарувала чоловiковi двох дочок i, головне, спадкоемця, не став на завадi ii мрii: якщо у цьому не вийшло, то хоч в iншому прославиться. Вважаючи свiй подружнiй обов’язок виконаним, Констанцiя повнiстю вiддалася справi побудови храмiв у Перемишлi i Львовi, залежно вiд того, у якому з цих мiст перебував Лев.

Усе б воно було нiчого, але храми дружина короля ставила католицькi, що не могло не позначитися на ставленнi мирян до неi, а заодно й до Лева.

Але тут, у Холмi, вiра була не тим, чим передовсiм переймалося княже подружжя, тому мiстяни не мали нiяких причин не любити Шварна. Кожен молився тому боговi, до якого звик iз дитинства.