Ратники князя Лева

Опiвднi у четвер приiжджi розвантажували товар, у п’ятницю навiть не покидали двору i лише в суботу попросилися на прийом до князя. Коли Лев побачив сарацина, то був щиро здивований. Перед ним стояв ще молодий чоловiк iз чорним, аж вороним, волоссям i невеликою борiдкою. На щоках волосся було поголене, лише з бокiв борода створювала вузьку смужку вздовж пiдборiддя. На купцевi були два каптани, причому нижнiй – бiлий i до колiн, а верхнiй – довший i смугастий. М’якi короткi чоботи легко ступали дерев’яною пiдлогою.

За купцем четверо слуг принесли двi досить великi скринi. Слуги поставили iх перед Левом i, вклонившись, полишили покоi. Здивований князь подивився на прибулого. Чого-чого, але арабськоi Лев не знав. А купець, неначе нiчого й не сталося, вийшов наперед, шанобливо вклонився i чистою латиною привiтався:

– Вiтаю великого короля Русii, достойного правителя цього мiста!

Вони в кiмнатi були самi, i Лев зрозумiв, що драгоман iм не знадобиться.

– Вiтаю i я шановного подорожнього, – вiдповiв Лев. – Чи можу я дiзнатися, як звати високого гостя?

– Абу Джафар iбн Абу Бакр iбн Ахмад iбн Халiд, – вiдповiв прибулий, причому явно не латиною.

– Я цього не запам’ятаю, – трохи розгубився Лев.

Араб усмiхнувся.

– Моi друзi звуть мене Джафаром, – сказав вiн.

– Якщо шановний не проти, до них приеднаюсь i я.

– Це для мене велика честь, правителю! Дозволь передати тобi цей подарунок як скромний вияв моеi поваги.

Джафар показав рукою на бiльшу скриню, збоку якоi вгадувалася арабська в’язь.

На знак вдячностi Лев кивнув головою i помахом руки запросив Джафара сiсти. Сарацин сiв у запропоноване крiсло справа вiд трону.

– Тож звiдки ви прибули, де бували i куди вирушите далi? – спитав Лев. – Менi приемно приймати у своiх володiннях таких далеких гостей. Зiзнаюся, тут арабiв iще не було, хоч не можу сказати, що не чув про вас. Наш батько колись показував нам книгу Абу-Гамiда.

Почувши таке, Джафар здивовано звiв брови.

– «Космографiю»? – поцiкавився вiн. – Вам вiдомий твiр Абу-Гамiда Мухаммеда iбн-Абда ар-Рахiма аль-Гарнатi аль-Андалусi?

Лев злегка розвiв руки, мовляв, таки вiдомий.

– Зiзнаюся, приемно вражений цим, – мовив Джафар. – Отож навiть вдячний правителю Ногаю, який умовив мене змiнити намiчену дорогу i вiдвiдати твоi, князю, володiння.

– Ногаю? – здивувався Лев.

– Саме так.