Ратники князя Лева

Мстислав затримався у Львовi ще на три днi. Прощаючись, Лев заспокоiв його:

– Передай дядьковi, щоб не тривожився. Я не пiднiму меча на брата. Хоч Шварно i не бажае розкривати менi своi плани, я не заважатиму йому. А якщо i побачить моiх воiв на землi литвинiв, то нехай знае: туди я пiшов не з власноi волi, а пiд тиском монголiв. Але, Мстиславе, хочу, щоб ти переказав Васильковi: нехай вiн не радiе з успiхiв Шварна. Литвини ще не забули нi походiв нашого батька, нi моiх з монголами. Не думаю, аби щось iз того вийшло.

Передай йому.

Мстислав покинув Львiв iз почуттям виконаного обов’язку. Вiн домiгся того, заради чого й вiдправив Василько його до Лева. Братовбивчоi вiйни не буде.

Лев не все розповiв братовi. Вiн не був впевнений, чи не проговориться Мстислав дядьковi, то вирiшив не ризикувати. Правда, Лев дещо привiдкрив завiсу, повiдомивши, що вiдправить Тугара до Свiтозара, але нi де перебувае воевода, нi навiщо насправдi потрiбен Тугар – не розповiв.

Поки що невтаемниченi про це знати не мали.

V

Тiеi весни надто багато гостей запрагли вiдвiдати княже мiсто Лева. Не встигла осiсти пилюка з-пiд копит коня Мстислава Даниловича, як Леву доповiли, що у мiстi з’явилися сарацинськi купцi. Багато начувшись про обiзнанiсть арабiв, князь забажав зустрiтися з ними. Яким же був подив Лева, коли виявилося, що й купцi бажають цiеi зустрiчi!

Хоча Львiв важко було чимось здивувати. Протягом своеi не такоi вже й довгоi iсторii крiзь мiськi ворота у мiсто потрапляли i гебреi, i вiрмени, й монголи (щоправда, останнiх важко назвати купцями), але сарацинiв тут iще не було.

Городяни, звичайно, чули про них вiд тих же гебреiв, але, по-перше, оповiдачiв важко було запiдозрити хоча б у натяку на симпатii до них, а по-друге, цi оповiдi дуже нагадували мiсцевi байки. Та й вiдомостi, отриманi вiд тамплiерiв, також не сприяли позитивному ставленню до прибулих.

Багато городян висипали на вулицi подивитися на диковинних людей, вiд голови до п’ят закутаних у теплий одяг, що звиклим до холоду русичам здавалося принаймнi дивним, а дехто – i з бажанням побачити чудернацьких тварин з горбом на спинi, якi дуже сильно плюються.

На превелике розчарування городян, очiкуваних верблюдiв сарацини не мали, приiхали верхи на звичайних конях, щоправда, на вiдмiну вiд мiсцевих, довгоногих.

Купцi поселилися у того ж таки Стояна, чим викликали неприховану заздрiсть iнших. Десяток купцiв з кiньми обiцяли суттевий прибуток господаревi двору.