Мій друг Франц Йосиф

– Їм захотiлося автономii! Ви собi можете це уявити? Автономii! І це у той час, коли iмперiя заледве вистояла через Угорщину! Утворили якусь свою Руську раду i почали вимагати роздiлити Галичину на двi частини – захiдну польську i схiдну русинську. Слава Богу, що найсвiтлiший цiсар вчасно побачив небезпеку. Вiн поставив намiсником Галiцii мудру людину, пана Голуховського, який розiгнав раду, спробував заборонити iхню газету «Зоря галицька», але не вдалося. Поки що.

– А до чого тут поляки? – запитав я.

– А ми, пане Рутецький, нiколи не хотiли подiлу Галiцii.

– І управляти ним мають поляки, – закiнчив я.

Мiй супутник спокiйно вiдповiв.

– Це не моя примха – це визначив сам цiсар!

Тим часом карета виiхала на вулицю, яка одночасно була берегом невеликоi рiчки Полтви, що перетинала Лемберг зi сходу на захiд. Кучер повернув праворуч, i тепер ми iхали до центру мiста проти течii. Час був раннiй, тому перехожих на вулицях було мало, лише кудись спiшили вiчно заклопотанi слуги i несли свiй нехитрий крам дрiбнi торговцi.

– Якщо ваша ласка, пане Рутецький, то я тут би зiйшов, – сказав Пелчинський.

– Тут? – перепитав я.

– Так, до власноi оселi iще далеко, не хочу зловживати вашою добротою, а тут найкраще взяти вiзника.

– Як скажете!

Звичайно, правила хорошого тону вимагали запропонувати вiдвезти свого попутника до його будинку; у себе у Вiднi я так би i зробив, але тут не Вiдень, та й причина моеi появи виключала зайвий прояв шляхетства.

Через невеликий отвiр за кучером я наказав йому зупинитися. Мiй слуга миттю злiз зi свого мiсця i поспiшив назад, щоб зняти вантаж мого супутника. Поки слуга виконував свою роботу, Пелчинський став прощатися.

– Пане Рутецький, не знаю, як висловити свою вдячнiсть за ваш благородний вчинок, – сказав вiн. – Якби не ви, не знаю, скiльки часу ще менi довелося б чекати на потрiбний транспорт.

– Пусте, пане Пелчинський! – вiдмахнувся я. – Смiю вас запевнити, що з вами дорога проминула майже непомiтно.

– Дякую за приемну оцiнку. Сподiваюся, ми ще зобачимось, якщо ви затримаетесь у Львувi, як i планували.

– Буду радий новiй зустрiчi!

Тим часом слуга вiдчинив дверцята.

– Готово, пане! – сказав вiн.

Пелчинський востанне кивнув головою, надягнув невисокий цилiндр i покинув салон. Крiзь вiдкритi дверцi я зауважив, що слуга поставив валiзи попутника не на дорозi, а на тротуарi, чому той зрадiв.