Мій друг Франц Йосиф

Вiдчувалася майстернiсть у бою. На нашу бiду, на допомогу угорцям спiшила польська кiннота, i невiдомо, як закiнчилася б ця сутичка, якби не допомога росiян. Вони просто знесли ворожi вiйська, змусили iх рятуватися втечею, а наприкiнцi i капiтулювати. На вiдмiну вiд своiх вiйськ, iхнi командири зумiли уникнути полону i з залишками вiйська перебратися до османiв.

Напевне серед них був i Ян Александр Фредро, особа якого мене зацiкавила.

На день народження цiсаря Франца Йосифа я встиг. Його цiсарська величнiсть власноручно почепив менi Командорський хрест i вiдтодi вiдпускав вiд себе лише у надзвичайних випадках.

Як от цей!

VI

Цей день наближався до свого завершення. Вiн так i закiнчився б мiнорно, але ближче до сьомоi години до мене у кiмнату постукав Яблонський i подав на срiбному пiдносi рожевий заклеений конверт.

– Принiс посильний! – повiдомив управитель.

Я узяв конверт. Нi адресата, нi вiд кого лист на конвертi вказано не було.

Оскiльки будь-яку кореспонденцiю я звик переглядати на самотi, я вiдпустив Яблонського.

Вiд конверту йшов ледь помiтний аромат парфумiв, якi вже були менi знайомi, i я одразу здогадався, кому зобов’язаний його отриманням.

Передчуття мене не пiдвели. Калiграфiчним, я б навiть сказав, вишуканим почерком жiноча рука вивела наступний текст:

«Пане Рутецький! Наша вчорашня розмова була перервана з причин, котрi не залежали вiд нас. Менi шкода, що ми так i не змогли поговорити про мистецтво, знавцем якого Ви, безперечно, е. Якщо у Вас лишилося бажання продовжити нашу розмову, я буду цьому тiльки рада.

Чекаю Вас на виставi, яка йтиме сьогоднi. Його iмператорська величнiсть люб’язно представив Вам свою ложу. Малгожата».

Що i треба було довести!

Найменше, звичайно, у мене було бажання провести цей лiтнiй вечiр у пустопорожнiх розмовах про посередню гру мiсцевоi знаменитостi, але той факт, що людина, яку я лише запiдозрив, сама запропонувала зустрiтися, не мiг бути випадковим.

Звичайно, мене найменше хвилювала вистава, яку ставили у театрi Скарбека, але i прибути пiд фiнальнi оплески також не випадало.

Вiд сьогоднiшньоi розмови багато чого залежало (принаймнi, я хотiв, щоб багато залежало), тому щоб не виглядати невiгласом, доведеться висидiти всю виставу. Тiльки б не ставили «Ілюзiю життя»! Пiсля такого важко бути безпристрасним.

Але моi побоювання виявилися даремними. Ще при входi у театр я дiзнався, що сьогоднi ставлять мого улюбленого «Вiрного слугу свого пана».