Мій друг Франц Йосиф

– Можете не сумнiватися, пане Рутецький. Я звик зранку випити лише фiлiжанку кави. Так менi краще думаеться, – вiдповiв гiсть.

– Тодi прошу до столу! Не можу похвалитися, що я також такий голодний, але прошу не соромитися – тутешнi страви справдi напрочуд смачнi. У Лембергу я лише другий день, але вже починаю звикати до тутешньоi iжi.

Розумiючи, що серйозноi розмови за столом не вийде, особливо враховуючи той факт, що Людкович дiйсно iв багато, я вирiшив вiдкласти ii на потiм. Звичайно, цiлковитоi тишi не було, але нiчого важливого нi я, нi мiй гiсть не зачiпали.

– Пропоную посидiти ось пiд цiею вишнею, – сказав я.

– Ризикну виправити вас, пане Рутецький, але це не вишня, – зауважив Людкович, сiдаючи у невелике плетене крiсло пiд густим свiтло-зеленим листям з червонуватим вiдтiнком.

– Не вишня? – здивувався я. – От нiколи б не подумав! Тодi просвiтiть мене, пане Людкович, бо я, певно, зовсiм вiдстав у ботанiцi.

– У цьому немае нiчого дивного, адже цей сорт вивели у Львовi, а саме у Клепаровi. Це – череха. Мае дуже приемний смак. Ризикну запросити вас сюди у серпнi, коли вона заплодоносить, отодi ви гiдно ii оцiните.

Я гмикнув. Для мене це було новиною, хоч я нiколи навiть i не намагався видiлитися у подiбнiй галузi науки.

– То як у вас кажуть на чашку? – перепитав я.

– Фiлiжанка, – повторив детектив.

– Надзвичайно! – вигукнув я.

– Ви дозволите, я закурю? – звернувся Людкович.

– Почувайтеся як удома.

Я спостерiгав, як вiн вийняв з кишенi елегантну люльку. Видно, вона вже була наповнена тютюном заздалегiдь, бо детективу залишилося лише запалити. Двiчi затягнувшись, Людкович сказав:

– Я вас слухаю, пане Рутецький! Що ви хотiли вiд мене почути?

– Ерцгерцог Карл Людвiг рекомендував вас як знавця своеi справи, – почав я.

– Ерцгерцогу виднiше.

– Не сумнiваюся у цьому. Перед тим, як, так би мовити, вiдкритися перед вами, хочу з’ясувати наступну деталь. Панi Малгожата Серватка, пробачте за моi слова, можливо, як мiсцевого, вони вас образять, досить-таки посередня актриса. Однак ерцгерцог називае ii провiдною. Я не можу вiднести себе до поцiновувачiв театру, але, пробачте, провiнцiалiзм не помiтити важко.

– Ви мене не образили, – вiдповiв Людкович.