Посол Царя Царів

Служив у знаменитому загонi графа фон Мансфельда, який прийшов на допомогу повсталим проти австрiйського ярма чехам, а пiсля поразки повстанцiв вiдмовився здатися i, пробиваючись через ворожi вiйська, яких за кiлькiстю було значно бiльше, пройшов у боях усю Нiмеччину – з Чехii до Голландii. Потiм Клаус подався до колонiй i став найманцем в Азii, точнiше, у роздiленому на три частини В’етнамi, що нерiдко робили европейцi. Кiлька рокiв вiн бився то з iншими в’етнамцями, то з камбоджiйцями, то з сiамцями.

Але в якийсь момент його розшукали i запропонували за велику винагороду взяти мене (або мое тiло) на виховання, проте лише за умови, що вiн вступить на службу до Голландськоi Ост-Індiйськоi кампанii на островi Формоза. Якщо я не помиляюся, це Тайвань.

Я очiкував чогось подiбного, тому лишився тут. Найкраще мiсце, аби перейняти тебе. Я згадав, як вiн заткнув менi за пояс цю зброю.

– Ти чогось боявся?

– Менi не сподобався цей… Мюллер.

Мiсяць тому з Яви прибув корабель.

Вiн привiз Йоганна Мюллера, який офiцiйно супроводжував посланця намiсника, а неофiцiйно назвав пароль, i влаштував менi iспит з латини i володiння зброею.

Мiсяць тому

Пан Мюллер – середнiй на зрiст блондин з вусами та борiдкою, великими кошлатими бровами та ще й в перуцi – без тiнi посмiшки, якимось безбарвним голосом сказав:

– Атакуй мене! Ось так, як е.

Я атакував. Кiнний – пiшого. В останню мить вiн вiдстрибнув – я вважав, що був готовий до такого прийому, тому швидко розвернув коня, водночас перевертаючись в сiдлi та майже лягаючи – але вiн встиг увiткнути свою палицю в мiй бiк.

– Якби це був справжнiй бiй, то твоя рана була б смертельною, а моя – легкою.

Я й сам зрозумiв, що ледь дiстав його рублячим ударом, причому навiть не центром удару[2 - У кожного клинка е тiльки одне мiсце, удар яким буде найбiльш ефективним.], а отже хiба що подряпав. Про те, що тут часто й помирають навiть вiд подряпин, я змовчав.

У будь-якому разi якби це був справжнiй бiй, я б цього вже не побачив.

– Я з великою прикрiстю – жодноi прикростi не вiдчувалося в його голосi – повiдомляю, що пан, який опiкувався цим хлопцем, помер. Вiн заповiдав… точнiше, нагадав, щоб пан фон Хальм нiколи не знiмав його подарунок. – Вiн вказав на каблучку з сапфiром, яку Клаусу передали тодi, коли я прибув на навчання. Зараз вона була на моему пальцi…. – бо це – продовжив вiн – талiсман.