Будинок на Аптекарській

– Анна, Марiя, Євдокiя, – погладив по головах трьох дiвчаток, що сполохано притулилися до стiни у просторiй житловiй кiмнатi з великим столом, – моi доньки.

Серце Михайлини вилiтало з грудей. Одна справа – бути дружиною чоловiка, який лякае i притягуе, а iнша – мамою його дiтей.

– Скiльки вам рокiв? – присiла перед дiвчатками i дивилася то на одну, то на iншу.

– Вiсiм, – наважилася сказати найстарша.

– Сiм.

– Шiсть.

Дiти обсмикували однаковi довгi коричневi сукеночки, обшитi чорним мереживом.

«Носять жалобу за матiр’ю», – подумалося Михайлинi.

– Будемо знайомi, – погладила iх по спинках i посмiхнулася.

Анна, Марiя i Євдокiя запитально глянули на батька. Той ледь помiтно кивнув, i дiвчатка одна за одною вийшли з кiмнати.

– Нехай йдуть спати. Завтра розговоритесь, – пояснив Михайлинi. – Євко, де Стефан? – повернув голову в бiк худоi дiвчини, що виглядала з-за одвiрка.

– Слiха[1 - Перепрошую (iврит).]. Не знаю, – злякано глянула на Людвiга та, – я за дiвчатами ледве встигаю дивитися, а Стефана й поготiв не впильнуеш.

Євка, худа, аж прозора дiвчина-служка, опустила додолу погляд i раз-у-раз зиркала з-пiд свiтлих рiдких вiй на Людвiга: сваритиме чи нi.

– Добре, – глибоко видихнув чоловiк i зняв з плечей кафтан, – ми втомилися з дороги. Приготуй нам вмитися i поiсти.

– Юдейка на службi в поляка? – звела брову Михайлина, коли та сховалася у кухнi.

– То довга iсторiя. Їi родина жила тут недалеко при моему тестевi. Колись, 50 рокiв тому, вiн врятував ii батька – йому було ледь вiсiм, коли того спробували забрати у кантонiсти. Сама знаеш, що би там з ним було – якщо би вижив, то примусили би прийняти християнство. От його родина й заповзялася помагати тестевi по господарству. То вже потiм вiн вмовив, що хоча би платитиме iм за те грошi. Менi й самому довго було незручно вiд тiеi служби, але Юлiя, – осiкся, згадавши про померлу дружину, але, побачивши схвальний Михайлинин погляд, продовжив, – Юлiя любила i Євку, i ii маму.

Михайлина спохмурнiла: цiкаво, як таку прислугу в Деревоедiв сприймають iншi католицькi родини?

Вхiднi дверi рипнули, i жiнка помiтила тiнь, що прошмигнула кудись далi.

– Стефане, зайди! – твердим голосом розрiзав тишу Людвiг.

У кiмнату, не знiмаючи кашкета, нехотя увiйшов пiдлiток рокiв чотирнадцяти.