Будинок на Аптекарській

– Ти де був?

– Та так, – дивився той батьковi просто у очi. Вiд хлопця рiзко пахло куривом.

– На тому тижнi тебе зловили за вимiнюванням у солдатiв тютюну. Чого чекати тепер?

– Я вже дорослий, – гмикнув той. – Та й там солдати не дуже старшi за мене.

– Якби тобi так хотiлося палити, то мiг би просто купити тютюн у найближчiй крамницi.

– Так нецiкаво, – посмiхнувся той на всi зуби.

Людвiг стиснув кулаки до бiлоi шкiри:

– Ти поводишся негiдно. Вiдкладемо цю розмову. Знайомся – це Михайлина.

Стефан не сказав нiчого, хiба окинув жiнку поглядом з голови до нiг.

– Вибач, – поклав iй руки на плечi Людвiг. – Трохи маю з ним клопоту. Такий складний вiк, розумiеш.

– Нiчого дивного, – ледве стримувала тремтiння, яке викликав його дотик. – Таке пережити… Дасть Бог – вiн звикне.

Євка прибiгла й повiдомила, що вже нагрiла води на вмивання, далi подадуть вечерю, а купатися господарi будуть вже по тому, бо приготувати стiльки теплоi води до iх приiзду не встигли.

Людвiг показав Михайлинi iхню спально – не дуже простору, але красиво обставлену меблями з грубого дерева. Посерединi кiмнати стояли ночви з теплою водою. Михайлина зняла дорожнiй костюм i полила з кухля на шию – вода змила не лише дорожню пилюку, але й втому. Дiстала зi скринi, яку вже встиг хтось перенести iз повозу, просту сiру сукенку й одягла ii. Переплела волосся i кинула погляд в дзеркало. Просто за нею стояв Людвiг. Аж пiдстрибнула з несподiванки.

– Ти мене налякав.

– Пробач. Не мiг вiдiрватися вiд того, що бачив. Ти красива.

Михайлина смакувала цими словами й намагалася розпробувати тi вiдчуття, якi вiд них виникли. Страх? Щастя? Радiсть? Щось дуже перемiшане. Щось нове.

– Йди, злию тобi на руки, – зiбралася з силами й розiгнала Людвiговi чари у своiх думках.

Той пiдставив долонi пiд струмiнь, але не переставав дивитися на неi. Так i вмивався, не вiдриваючи погляду вiд ii обличчя.

До столу сiли десь за годину. За вiкнами вже зовсiм стемнiло.

Євка подала порiзану шматками печену рибу, приправлену травами, тонко порiзаний вiдварений буряк, политий чимось солодким i перекладений шматками бiлого сиру.

Дiти, сяк-так поiвши страви, потягнулися за пахкою бабою з родзинками.

Голодна з дороги Михайлина мало виделку не проковтнула, коли спробувала м’ясистого коропа з розмарином та чебрецем, – тепер вона висмакувала, що то за трава. А жовта, як сонце, баба танула в ротi.