Будинок на Аптекарській

«Цiкаво, як цiлують губи Деревоеда?» – ловила себе на думцi й сама ж ii лякалася.

Рiвно за тиждень вона вийшла до гостей з вечерею в руках i твердим переконанням вiдповiсти «нi» на несподiванi женихання у думках. Те, що сталося далi, не пiддавалося жодному поясненню. Михайлина не раз намагалася згадати, як все було, але марно. Вона стояла перед Людвiгом i дивилася йому в очi. Чорнi, в’язкi. Здавалося, вони засмоктують ii, як болото. Михайлина примушувала себе глибоко дихати, бо боялася впасти непритомна просто посеред кiмнати.

Дивний трепет, такий, як вiдчувала при першiй розмовi, прошивав усе ii тiло дрiбненькими стiжками. Вона казала: «Так, я вийду за вас» i не впiзнавала власного голосу.

Батьки аж сплеснули в долонi вiд втiхи, а Людвiг стримано посмiхнувся.

Що то було? Мара? Любов з першого погляду? Годi й зрозумiти.

Уже наступного дня пiсля пошлюблення Людвiг найняв вiзника i перевiз молоду дружину до Проскурова.

Переiзд дався Михайлинi легко – дорога з Кам’янця була не такою вже довгою, вiзник попався справний.

Людвiг приiхав за нею сам i весь час мовчки сидiв поруч, ледве торкаючись долонею ii руки. А ii вiд того дотику проймало наскрiзь.

Михайлинi було соромно за це вiдчуття. Суворе гiмназiйне виховання давалося взнаки – змалку ii вчили, що тiло мае бути пiдвладне розуму. А тут – хоч плач. Михайлина крадькома косилася на пухкi губи Людвiга й уявляла, як вiн ii цiлуватиме. Вiд того ii кидало в жар.

– Це вулиця Олександрiвська, – шепнув iй на вухо чоловiк, коли повернули мiж красивих кам’яних будинкiв.

 – Серце мiста, – посмiхнувся втiшено.

Михайлина зловила у його поглядi нiжнiсть, з якою вiн дивився навколо. Помiтно, що вiн любить це мiсце.

– Тут у нас продають газованi води Барака, – показав на двоповерховий будинок поруч. – Далi – ресторан «Бель Вью» – думаю, буде нагода показати тобi його ближче. А там – наш дiм.

Вiзник зупинив коней. Михайлина глянула на ошатний одноповерховий будиночок, частину якого займала аптека:

– А там що? – показала рукою на вуличку, що вела лiворуч.

– Єврейськi будинки.

Михайлина швидко глянула у вулицю, куди показував Людвiг: невеличкi одноповерховi будиночки з вузькими вiкнами i дверима, що виходили просто на дорогу. Десь далеко кричали гуси, i iх голоси губилися мiж голосами людей. Уже вечорiло, i вiд того вуличка здалася надто темною.

Аптека, зважаючи на час, вже була замкненою. Людвiг обережно прочинив перед Михайлиною дверi будинку i запросив всередину.