Три хрестики Аліє

За гратованими дверима стояв високий чоловiк. Довге волосся спадало на плечi, борода брудними пасмами, перемiшаними з запеченою кров’ю, звисала з пiдборiддя, а пiд очима вiд утоми набрякли мiшки. І лише сiрi очi свiтилися двома вогнями на засмаглому й покритому пилом обличчi в’язня. Попри тi очi, у яких iще спалахували iскри молодостi, Алiе здалося, що йому вже за тридцять, а може, навiть за сорок рокiв.

– І що ж це за почестi! – звернулася вона до Ельнура. – Невже вiн поводився недостатньо достойно, щоб йому навiть не дали змоги поголитися чи залiкувати рани?

– Його вимиють перед стратою…

– Панi! – очi чоловiка горiли бунтiвним вогнем, незримою силою притягуючи погляд Алiе.

Ельнур хотiв було вiдвести дiвчину назад, але вона йому не дозволила, помахом руки наказавши зачекати на неi осторонь.

– Панi чи, певно… панночка розмовляе украiнською! Яке щастя! Можливо, ти така ж бранка, як i я, а може, ти янгол у людськiй подобi… я нi про що тебе не питатиму, i не проситиму нiчого, за що тобi могло б докоряти сумлiння.

– Я не бранка, i вже напевно не янгол, – перебила його Алiе, стримуючи незнайоме ранiше збентеження.

Вона пiдiйшла так близько до грат, що Ельнуру довелося завбачливо вхопити ii за плече, але дiвчина вiдкинула руку евнуха та продовжила далi уважно роздивлятися полоненого.

– Учора ти, з волi Аллаха, пощадив мого брата, наступного правителя Кафи Махмуда-агу.

– О, то ти й справдi татарка? – чоловiк примружився, вдивляючись у обличчя Алiе через перевиту гратницю.

Алiе знiяковiла й укрилася рум’янцем пiд чадрою. Вона мала б розгнiватися за такi зухвалi слова, якi не заведено говорити дочцi бея, але натомiсть лише розгубилась.

– А звiдки так добре знаеш нашу мову? – продовжував чоловiк.

– Моя матiр украiнка. Вона навчила.

Бранець посмiхнувся, а потiм якось дивно поглянув на Алiе та запитав:

– А як iншi? Їм вдалось втекти? Можливо, ти чула?

Дiвчина похитала головою.

– Усi загинули, – тихо вiдповiла вона.

– Отже, усе марно… – чоловiк вiдвiв погляд i кiлька секунд дивився в одну точку. – Земля iм пухом i царствiе небесне!

В’язень зовсiм перемiнився на вид; його очi на мить зробилися тьмяними, нiби життя залишило iх. Перехрестившись, вiн зiрвав iз себе натiльний хрестик i через отвiр у гратах простягнув Алiе.