Карпатська казка, або За десять днів до Купала

Карпатська казка, або За десять днiв до Купала

Наталiя Довгопол

Лише один раз на рiк, перед святом Купала, вiдкриваеться дорога до забутого свiту Нав. У тому свiтi мешкають нявки та чаклунки, мiфiчнi iстоти з цапиними ногами, перелесники та богинi. Ту дорогу може показати Полудениця, назавжди залишаючи вас в потойбiчному свiтi… Хiба лише ви ризикнете розгадати таемницю купальськоi ночi. Сестри Леся та Ксеня приiхали в Карпати на вiдпочинок разом, хоча кожна з них радо б позбулася компанii iншоi. Легко ворогувати у великому мiстi, але що робити на гiрських манiвцях, де на кожному кроцi чатують магiчнi створiння i неможливо зрозумiти, хто свiй, а хто чужий?

Наталiя Довгопол

Карпатська казка, або За десять днiв до Купала

Повiсть для дiтей середнього та старшого шкiльного вiку

Висока трава сягала мало не до поясу, а коли в неi сiсти, то можна i зовсiм загубитися, ховаючись мiж бiлоснiжних ромашок i запашноi м’яти.

Лесi легко було зробитися непомiтною на квiтучiй царинцi – огородженiй прогнилим парканом галявинi, де закарпатськi селяни вирощували траву на сiно. Про те, що гуцули ой-як не люблять, коли топчуть iхне трав’яне багатство, зимову iжу для худоби, Леся добре знала. Знала вона й те, що не повинна далеко вiдходити вiд виховательок i своiх товаришок iз дитячого санаторiю, але бажання втекти та заховатись десь далеко-далеко вiд допитливих очей i докучливих слiв виявилося сильнiшим за притаманну iй слухнянiсть.

Нарештi Леся була одна. Вона любила тишу. У тишi можна було читати, писати нотатки в тоненький щоденник або ж просто мрiяти… На повнi груди вдихнувши чисте повiтря, дiвчинка простяглася на травi, насолоджуючись чарiвливим спокоем передгiр’я.

Блакитнi незабудки лягли закладинками мiж сторiнками недочитаного до кiнця «П'ятнадцятирiчного капiтана» Жуля Верна. Сплетений вiнок iз польового рiзнотрав’я вабив метеликiв i яскравих жучкiв, короною прикрашаючи коротко пiдстрижене русе волосся, а по Лесиному обличчю стрибали гарячi променi полуденного сонця, залишаючи на шкiрi легку червневу засмагу.

– Ле-есю-у! – почулося здалеку.

Леся шморгнула в траву, але було вже запiзно.