Сон тіні

Вона часто бувала у королiвському палацi Ескорiалi й мала змогу не тiльки спiлкуватися з королевою, але й гратися з королевичем – майбутнiм королем Іспанii Альфонсом XIII.

Дон Лоренсо зацiкавив Наталену археологiею та малярством, навчав арабськоi мови i спонукав студiювати медицину, а тiтка Інес займалася ii музичною освiтою та спiвом. Окрiм цього Наталена iздила верхи та володiла холодною i вогнепальною зброею. Згодом вона писала, що «вихована двома вуйками-вченими», якi «вчили мене мовам, фiлософii… iсторii Іспанii, археологii, мистецтва, приправляти лiкувальнi зiлля, музицi, спiву, складанню вiршiв iспанських i латинських».

У 1905 роцi тiтка Інес захворiла на сухоти й померла у вiцi 27 рокiв. А тим часом батько Наталени повернувся з тривалих подорожей в Украiну, оселився у Киевi i одружився з шляхтянкою Людмилою Лось, яка походила «зi славного чеського роду». Нав’язалося листування, в якому батько став настiйливо прохати, аби Наталена переiхала до нього.

«Озвався батько. І кликав дiвчину додому.

Немов би був у Естрельiти iнший дiм, окрiм бургоського! Нинi татко мiг покликати дiвчину до себе. Гострий бiль вiд втрати любоi дружини настiльки затих, що у Великих Борках з’явилась нова мама. Власне, це вона пожалiла незнайому iй пасербицю, з якоi мала стати черниця. І Ноель мусить бути незмiрно вдячна за це…

Нова ж мама визнала за неслушне, щоб дiвчиною опiкувався вуйко-священик. Вона ж таки мае батька i, хоч i не рiдну, але все ж таки маму. Боротьба i суперечка були зайвi.

Батько мав право на свою дитину i тiльки його слово е вирiшальним, коли iде про ii долю» («Хрест»).

Вона iде до Киева i змушена змагатися характерами з мачухою, котра звикла усiма командувати, а на додаток була ще й заражена москальськими православними iдеями, вiдтак усе iспанське викликало в нiй вiдразу. Правда, вона робила поправку на Францiю. Усе французьке подобалося, тому до пасербицi вона зверталася на французький манiр – Ноель. Пiд цим iменем письменниця фiгуруе у повiстi «Без корiння».

Мачуха вважала, що нема кращоi долi для жiнки, як вдало вийти замiж, а про те, аби продовжити навчання, i слухати не бажала. Але щось i вiд неi вдалося почерпнути, бо вона навчила Наталену чеськоi мови, iсторii та лiтератури. Окрiм цього дiвчина вивчила польську, украiнську та росiйську. Остання давалася iй нелегко: «Тиждень за тижнем минали серед нудного, але впертого навчання тяжкоi для европеiзованого вуха московськоi мови».