Сон тіні

Бо ж Сабiна не мала для нього жодноi загадковостi, вiн мiг одним реченням викликати в неi бажаний настрiй.

– Так, августо. Але це зовсiм не зле. Бо славний цезар був задоволений.

Сабiна потемнiла ще дужче. А коли вона простягла руку, щоб взяти флакончик iз заспокоюючою сiллю, Татiан потяг за другу вiжку:

– Тiльки Антiноя таке пророцтво навряд чи втiшить. І пророк обiцяв йому трон, але тiльки колись. По цезаревi, що мае заступити Адрiана.

Помiтивши, що Сабiна затримала рух i не понюхала солi, додав:

– А влада першого Адрiанового наступника буде закурена вогнем вiйни.

Августа нюхнула солi.

– Але той цезар буде рiшучий муж i тим не журитиметься.

Сабiна знов вияснилася.

Як кожен, хто ворожить, вона вкладала власний – бажаний iй, – змiст у слова ворожбита. І цiлком ясно бачила у сказаному образ свого кандидата – Люцiя Вера.

Татiан бачив ii думки й продовжував:

– Панування Адрiанового наступника, казав пророк, буде несприятливим для розквiту мистецтва й фiлософii.

Сабiна задоволено мотнула головою, бо обiцяне мало знищити саме те, за чим найдужче побивався Адрiан.

– Але вiйна приведе до внутрiшнiх розрухiв i прикростей, тому iсторiя зробить це панування темною плямою, на якiй ореол слiдуючого цезаря, тобто Антiноя, засяе тихою, ясною зорею. І народи Римськоi iмперii благословлятимуть його як Олiмпiйця.

Августа раз за разом двiчi понюхала солi й зблiдла.

– Та це буде аж тодi, коли гiацинтовi кучерi божеського Антiноя побiлiють, як вершина Гiмета пiд снiгом, – може, за двадцять, а може, й за сорок лiт.

– Хто пророкував? – запитала заспокоена Сабiна.

– Дiодор, найславнiший пророк iз Серапеума, – спокiйно вiдповiв Татiан.

– Невже ж тобi пощастило притягти його на наш бiк? Подивляю твое мистецтво, Татiане. Вiн, певне, говорив те, що ти йому пiдказав.

– Гадаю, божеська, що пророк говорив iз натхнення. Але боги милостивi до тебе, то пророцтво було таке, що формою заспокоiло цезаря, а змiстом може задовольнити й августу, бо не перешкоджае йти дорогою, яку бачить тiльки ii божеська мудрiсть.