Сон тіні

Сабiна знов прояснiла й жваво запитала:

– А нiчого не порадив оракул Антiноевi?

– Аякже! Саме так, як ти, божеська, могла б бажати: щоб сидiв тихо й спокiйно та цiкавився всiм, що не мае вiдношення до влади, аж поки не прийде його час.

– Це дуже добре! – одверто зрадiла августа. – Хiба ж ляльцi мiсце на тронi? А це ж лялька! Мальована лялька! – додала погiрдливо.

Замислившись, перебирала перли свого намиста.

– Але ж… часами… ляльки розбиваються, – промовила, немов до себе, i глянула просто в вiчi сенаторовi.

Той не моргнув i вiдповiв:

– На все свiй час. Тепер було б лiпше, якби лялька перестала бавити. А це трапляеться, коли лялькою починають цiкавитись iншi. Маю вiдомостi, що наш «мармуровий бог» почав сходити iз свого постаменту… принаймнi вночi…щоб забавлятися флейтистками.

Сабiна знизала плечима:

– Мудрий ти, сенаторе. Але не мав би зважати на дурницi. Було б, мабуть, лiпше, коли б на помiч нам стала якась освiчена патрицiанка. З флейтисток не буде помочi.

– Звичайно, коли б, наприклад, Бальбiла… – iронiчно почав Татiан.

– Саме Бальбiла. Вона достойна дiвчина, нам цiлком вiддана. Я сама поручусь за неi, за ii вiдданiсть.

– За вiдданiсть – я також. Але… хто поручиться, що ради вiдданостi вона легко вiдмовиться й вiд цезарського пурпуру? Пурпур же такий червоний, що не раз слiпив очi й мудрiшим за мудру Бальбiлу.

– Але ж… що ж може вийти з якихсь залицянь до флейтистки?

– Августо, для бажаних наслiдкiв кожну рiч можна зробити причиною.

Вона гарна й повна поезii. Я ii бачив, цю поетку-варварку. Бачив, як вона танцювала. І скажу, що на такi принади ловились i твердiшi за богоподiбного Антiноя. Але танцюристка й у снi не мрiятиме стати для патрицiя чимсь iншим, як тiльки приемною забавою. А тим часом можуть прийти змiни. І чим буде менша ця «забава», тим бiльше пошкодить вона маетстатовi кандидата на трон. Навiть в очах самого августа.

– Я завжди кажу, що ти погано знаеш Адрiана, – покрутила головою Сабiна.

– А я завжди згоджуюсь, августо. Але гадаю, що коли Антiной замiсть високих наук i оракулiв почне цiкавитись приватною хореографiею, настануть бiльшi чи меншi – це по бажаннi – осудовиська, вони ж бо робляться часом i без участi тих, що братимуть у них участь, – додав сенатор, усмiхаючись.

– Побачимо, – вiдказала Сабiна. – Я певна, що моi друзi вчасно помiтять все корисне для справи.

– Для iмперii, божеська. Я знаю, як це тебе болить.