Сон тіні

Але вона зовсiм не тiшилася виявами уваги з боку чужих людей. На того, хто дотикався шерстки Аматуса, вiн звичайно цiлком недвозначно вирячував своi ясно-червонi очi. А той, кому припала честь гладити «щура», намагався скоротити вияви своеi до нього прихильностi.

Це було подвiйно небезпечно: августа вiрила в «прозорливiсть» свого мазунчика. І з його вiдношення робила висновки про ступiнь зичливостi прихожого до своеi особи.

Снiжно-бiлою, оздобленою перстенями й браслетами рукою августа безперестанку гладила Аматуса.

Коли-не- коли схилялась до нього й промовляла ласкавим голосом так, як матерi говорять iз малими, дуже розпещеними дiтьми. Тодi стрижiйки спиняли свою працю, на iхнiх обличчях розквiтала солодка нiжнiсть. І вони нерухомо чекали, поки августа пiдведе свою божеську голову.

Зненацька пiднялась заслона, i з-пiд неi випливла невiльниця-нубiйка з руками зложеними навхрест на грудях. І завмерла бiля порога, чекаючи на дозвiл говорити. Сабiна поглядом дозволила iй це.

– Ясний сенатор Татiан, – ледве чутно промовила нубiйка, – прохае дозволу й ласки прийти перед очi божеськоi августи.

Сухе знуджене Сабiнине обличчя освiтилось цiкавiстю.

Августа поцiлувала Аматуса, обережно поклала його на руки невiльницi-пестунки звiрятка, яка мала за обов’язок бавити й доглядати мангусту. Вiльною рукою Сабiна зробила знак служницям i промовила:

– Закiнчуйте! За хвилину хай сенатор увiйде.

Справдi, за хвилину стрижiйка закiнчила свою творчiсть i вийшла з покою.

Двое дiвчат поставили перед августою фотель i зникли вслiд за стрижiйкою та iншими служницями.

Татiан ще на порозi глибоко вклонився. Нечутно пiдiйшов до августи, щоб поцiлувати край поли ii одежi, i з задоволенням впевнився, що на цей раз йому не доведеться пестити Аматуса.

– Сiдай, Татiане, – вказала Сабiна на крiсло бiля себе. – Радо слухатиму, якщо ти принiс добрi новини.

– Тiльки добрi, – бадьоро, але тихим голосом вiдповiв патрицiй.

 – Пророцтво вiдбулося якнайлiпше, сподiвання божеськоi августи сповнились. Все сталось, як ти бажала.

– Радiю, – роз’яснилось ще бiльше блiде обличчя Сабiни. – Але цiкаво знати, що саме напророковано? Знаеш подробицi?

– Дещо знаю. Не турбував би зайво тебе. Пророковано рiзне… мiж iншим, цезареву владу Антiноевi.

Сабiна потемнiла, але в очах сенатора блиснув невловимий усмiх. Татiан починав мистецьку гру, в успiху якоi був певний.