Сон тіні

І коли рiвняли Адрiана ради честi з героем Траяном, то про Сабiну можна було почути:

«І чого, власне, пишаеться? Що родичка звичайного вояка, Траяна?»

«Мае краплину вояцькоi кровi, а вже велить на всiх своiх статуях вирiзувати: Venus victrix – Венера переможна».

«В касарнях iй жити, а не в палацах».

«Та, кажуть, що боязка. Тiльки мiж вояками й не боiться».

І александрiйцi, про яких римляни справедливо говорили, що «iх задушить мовчання» i що вони «повмирають без дотепiв», всiма способами «гострили язики» на адресу августи, на яку, однак, подивитися зiйшлося все мiсто на центральнi вулицi Колюмнади, що хрестом пересiкали всю прекрасно розплановану Александрiю.

Квiткарка Евное вже зачиняла цiлком спустошену свою крамничку, що була саме на розi перехрестя, вiкнами на обидвi колонади. Звиваючи полотняну заслону, що захищала ii ароматичний крам вiд палаючого сонця, щаслива заробiтком, вона весело розмовляла зi Стробусом та з Ізi, яка приводила до порядку порожнi кошики й кошi.

– Нема.

Нема анi пелюсточка. Все продано, – замiсть привiтання гукала квiткарка двом молодим патрицiям, що протискувались крiзь юрбу до ii крамнички.

– Як нема? І не сором тобi казати таку неправду у вiчi? – загоготав голосним басом присадкуватий, плечистий ефеб iз товстими губами, одягнений у розкiшний, золотими пальметами вишитий хiтон, оздоблений золотою фiбулою.

– Ми ж бачимо двi чудовi троянди.

– Де? – шукала очима Евное.

– Таж ось: ти i твоя приятелька. Нам iнших не треба.

В тiй хвилинi в крамницю ввiйшла Гелене.

– А ось ще одна! Розквiтла троянда!

Гелене була задоволена, весела й пашiла повними рум’янцями.

– Здаеться, шляхетнi пани не помiтили ще й старого будяка, – буркнув Стробус i заступив Ізi, на яку розставив руки губатий ефеб.

Другий гульвiса зробив рух до Гелене.

– Лiзiе! Лиши! – озвалась Евное. – Той пуп’янок не для тебе, задорогий.

І засмiялась ущипливо, натякнувши на його скрутне становище.

– Лiзiй ще мае досить, щоб купити вас усiх! – І вiн пiдкинув на руцi плетений гаманець.

– Золото швидко розкочуеться, – зауважила Гелене, також заступаючи Ізi.

– Але ж вiн мае ще он якi губи, – кинув Лiзiiв приятель. – Ще Сократ казав, що соковитi губи лiпшi для поцiлункiв.

– Раджу прихильникам Сократа цiлуватись зi мною. Для деяких Федонiв i я буду добрий, замiсть Сократа.

Кiш ковзнувся пiд Лiзiем, i вiн, заточившись, майже впав на Стробуса.

– Не я ж казав? – зневажливо промовив фiлософ.