Сон тіні

– Даремно трудився, – промовила Ізi, перебiгаючи очима диптихон. – Я знаю це ще з учора. І за годину буду в школi.

– Отож i я казав. А вiн: ще й на словах, каже, нагадай. Ганяють людину. Отакi ключки, та ще й з рибою.

Стробус виразно глянув на Ізi. Та зрозумiла.

– Зажди, Квакусе.

Раб спустив на землю коша, потер намуляне рамено й почав гризти гарбузяне насiння

– Риба, – показав пучками на кiш, – Домiна страх любить. Ласа. А що там дiеться на Колюмнадах! Уже й не просунутись, нi протиснутись! Мов тi мухи на патоку.

А чого? Дiстануть щось?

– Цiкаво ж, – вiдмовив фiлософ.

Було жаль старого. Але встрявати в розмову з рабом не личило.

– Отож тiльки й того, що цiкаво. Наша домiна й собi – так пан аж ногами затупотiв, як селезень. Дякую тобi красненько. Скажу – за годину-двi прийдеш.

* * *

Мое серце в тiлi моему не перебувало й життя вiд смертi вже не вiдрiзнялось.

    З египетськоi казки про Сiнуте.

    Берлiнський папiрус.

Цезар Елiй Адрiан, що вже кiлька день гостював в Александрii, цiлковито полонив александрiйцiв.

На тлi святочноi пишностi, розваг i загальноi заклопотаностi цезарева постать, повна шляхетноi простоти й досконалоi стриманостi, вимальовувалась ще виразнiше й принаджувала населення. Неначе цезар напустив таемних чарiв. Все в ньому подобалось захопленим громадянам: i його обличчя, i те, що не був голений, як усi римляни, а мав бороду. І що замiсть iмператорськоi пурпури мав на собi звичайний бiлий, «фiлософський», плащ. І те, що ходив мiж люди без охорони й цiкавився всiма дрiбницями мiського життя. Всi були вдоволенi.

Жерцi були вдячнi за пошану до всiх – без винятку – святинь i релiгiй. Жiноцтво шалiло з радостi вiд збiльшення жiночих прав. Народ i вiйсько захоплювались, що Елiй володiе зброею лiпше за Траяна, свого попередника, знаменитого вояка. Представники мистецтва i вченi радiли, що Адрiан справдi був фiлософом, всебiчним житцем, з кожним говорив його мовою, бо знав тих мов багато.

Забулося, що вiн походив з «чужоi» Іберii i для египетськоi Александрii «в дiйсностi» е лише… «римським тираном».

Про Адрiана було повно всяких анекдотiв i дотепiв. Було вiдомо, що вiн не мае жодних стосункiв зi старшою аж на десять рокiв Сабiною – августою, що ii мусив взяти за дружину з мотивiв полiтичних. Вiдомо було, що вона зла, як iхневмон. І вiдповiдно до тiеi приязнi, яку виявляли до Адрiана, ще й не бачивши ii, виявляли до неi ненависть.