Сон тіні

Ти знаеш Лiзiевого раба, кухаря Екзуперiя?

– Екзуперiя? Це чи не той дивак, що говорить тiльки з цапами? А до людей не озиваеться?

– Його. Але не такий вiн i дивак, як удае.

Стробус показав пальцями, нiби рахуе грошi.

– Я цим способом враз видобув iз нього мову. Сьогоднi зранку вiн буде сам на весь дiм, бо всi ж пiдуть зустрiчати августу. То е нагода докладно оглянути iнзулу Лiзiя. Менi йти не годиться: кожен знае, чого фiлософ Стробус задивляеться на чужi вiлли. То я попередив Екзуперiя, що ти хочеш купити якiсь вази та статуi.

А ти вже оглянь докладно.

– А е купець? Хто?

– Страшна таемниця. Анi мур-мур. Хризiс, гетера, хай вона чхне щасливо.

– Та що ти говориш, фiлософе? Вiн же на неi й промарнував всi батьковi маетки!

– Ну, скажiм для прикладу, не тiльки на неi. Але ж i Хризiс мала з того двiйко гранатових зерняток. Твiй же улюблений Арiстофан не дурно сказав, що ваша сестра «три мiни позичить, а дванадцять нарахуе». Дурний Лiзiй позичав у Хризiс.

– Кулешик на столi! – покликала Ізi.

 – Геленiон! Сiдай з нами!

– Дякую, я вже снiдала. Здивував ти мене, Стробусе. Справдi, треба щось робити. До речi, ти згадав Арiстофана. Вiн-бо ще каже: «То бараняче життя – жити й нiчого не робити».

– А ти ще додай вiд себе: i не заробити, – всмiхнувся фiлософ.

– Кулешик – як амброзiя. Хоч би й самому цезаревi. Кажуть, що вiн харчуеться, як ми, вбогi фiлософiй: оливки, свиняче сало, кулiш. Але Ізiн – загарячий i просить ще трохи солi.

Ізi метнулась по сiль.

– Чуеш, малярко? – приглушив Стробус мову.

 – Кортить мене пхнути на слизьке того губатого фауна Лiзiя. Багато я наслухався вiд нього прикростей. Але то б пусте, коли б вiн не почав заглядати сюди та накидати оком на нашу цикаду. Отож поможи менi, щоб йому зi всього маетку лишились тiльки губи та бас. Тож пильнуй всього!

– Хiба ж менi треба казати двiчi те саме? Це ж тобi не твоя цезарейська школа. Лише скажи: де зiйдемось? Чи ти будеш з Ізi у Евное?

– Хiба й ти пiдеш зустрiчати августу на Колюмнадах? – здивувалась Ізi, повертаючи з сiллю.

 – От дивина: Геленiон – на розривки.

– Не на розривки, а новi орнаменти оглянути, що будуть на римлянах.

– І не самi орнаменти, – додав Стробус – Не шкода очей i для Адрiана.

– Менi жаль, що я не можу. Треба у школу

– Все встигнеться. Таки ж не щодня трапляеться побачити цезаря. Особливо такого, що бувае раз на кiлька столiть, – озвався Стробус.

У брамi стояв Квакус, тримаючи на плечi коша, з якого висiла зелена кропива.