На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Зло не має влади» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Детские книги, Детская фантастика. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Зло не має влади

Автор
Дата выхода
30 сентября 2017
🔍 Загляните за кулисы "Зло не має влади" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Зло не має влади" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Марина и Сергей Дяченко) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
«Зло не має влади» – останній роман трилогії про пригоди школярки-семикласниці Ліни Лапіної (до трилогії також входять романи «Ключ від Королівства» і «Королівська обіцянка»). Ця трилогія вийшла в новій серії видавництва «Фоліо» «Світи Марини та Сергія Дяченків», у якій будуть опубліковані майже всі твори (понад 20 томів) письменників, перекладені українською та чудово ілюстровані. Також у цій серії 2017 року вийшов друком роман «Страта».
Що чекає Королівство, мешканці якого забули свого короля? Звісно, воно приречене на загибель та запустіння. Тим більше коли його осаджує Сарана – жахлива стонога і сторука навала змітає й витоптує все на своєму шляху, і немає від неї порятунку. У Ліни, мага дороги, є лише три дні, щоб урятувати Королівство…
📚 Читайте "Зло не має влади" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Зло не має влади", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
– Слухай-но, я не можу бiльше чекати! Якщо ти знаеш, що з ним трапилося, – говори!
Вiн охоче кивнув:
– Я тебе на те й покликав… Давай подамося до мене в замок.
– У тебе е замок?!
– Ну… маленький. Це недалеко, тiльки туди треба летiти.
Я пiдстрибнула. Зависла над пiдлогою, повiльно опустилася. Вiд думки про те, що доведеться лiзти у вiкно й злiтати (вперше пiсля тривалоi перерви) просто над прiрвою, над ровом iз забитими кiлками, робилося дуже незатишно.
– Що я забула у твоему замку? Хiба ми тут не можемо поговорити?
– У моему замку, по-перше, спокiйно, й нiхто не завадить.
Вiн сидiв у отворi вiкна, влаштувавшись так зручно, що вiд погляду на нього теж хотiлося сiсти, розвернутися, розслабитися. Унизу, в темрявi ночi, яка пiдкрадалася все ближче, горiли багаття, тупотiли чоботи, хтось командував, хтось лаявся.
– Не боюся, – озвалась я, недбало граючись посохом.
– Тодi полетiли, – вiн перекинув ноги через пiдвiконня, звiсив iх iз вiкна. – Тримайся за мною, зараз темно, нiхто нас не помiтить…
І зiсковзнув з пiдвiконня.
У мене занило в животi. Я згадала, як востанне ми лiтали з Обероном; я трималася за його руку: спершу висiла, як мiшок, а далi налаштувалася…
Коли зважуешся на щось, якоiсь митi слiд переставати думати. Прийняв рiшення – вперед! Я видерлася на пiдвiконня. На менi, як i ранiше, були кросiвки, джинси, сорочка з короткими рукавами.
На обрii збиралися низькi хмари. З них наполовину виглянув мiсяць – величезний, мов купол храму-музею. У його свiтлi кружляв чорний птах – широко розпластаний у повiтрi, вiн чекав на мене.
Я глянула вниз…
От дiдько! Скiльки злiтаю – стiльки й боюся. Душа в п’яти провалюеться…
– Обероне, – прошепотiла я, дивлячись на мiсяць. Зiбрала в кулак усю свою волю й ледь пiднялася над пiдвiконням – сантиметрiв на два.
І я полетiла.
Напевно, збоку це мало не надто вишуканий вигляд – я летiла з розчепiреними руками й ногами, начебто хапаючись за повiтря. У правiй руцi стискала посох, i його навершям пробiгали iскри – червонi й зеленi. У небi виявилося не так холодно, як я очiкувала, але все одно шкiра моя вкрилася сиротами, а зуби зацокотiли.











