Темний Світ. Рівновага

Розмитi вихори, сiрi кисiльнi вири пiдхопили Тiнь, i чорна фiгура вмить зникла з очей, залишився потривожений чужий простiр, але й вiн угамувався – наче поверхня ставка пiсля кинутоi грудки.

Я виявила, що сиджу на крижанiй пiдлозi й борюся з нудотою. Блондинка, м’яко ступаючи валянками, пiдiйшла й стала поряд:

– Нудить? Це з незвички. Дивись, дiвчино, це портал у Темний Свiт, i звiдти до нас лiзуть Тiнi. Убити Тiнь не можна – можна тiльки вигнати назад… туди.

Я озирнулася на Інструктора. Вiн у цiй компанii був менi знайомий найбiльше – пiдтримка й захист у разi чого.

Інструктор кивнув, пiдтверджуючи слова блондинки. Я аж тепер помiтила, що вiн без куфайки – в легкому костюмi, у вiдкритих туфлях, i йому не холодно.

– Не парся, – знову заговорила блондинка. – Я знаю, як це сприймаеться свiжим поглядом… Але – життя е життя, i життя iнодi мiстить у собi фiгню типу порталу в пiдземелля… Треба просто прийняти, що так воно е, i не морочити собi голову. Покурити хочеш?

– Не курю… – я прокашлялася.

– А це вона просто молола язиком, – сказав Гриша. – Вони всi намагаються щось бовкнути наостанок, щоб не було так образливо.

У руках у нього був смартфон, i весь цей час вiн, не вiдриваючись, грався в якусь iграшку на зразок «Балансу». У поеднаннi з вушанкою й куфайкою це сприймалося кумедно.

– Вiдкрити портал з того боку вони не можуть, – Гриша програв i сховав телефон. – Отож не переживай…

Вiн подав менi руку й допомiг звестися.

– А як вони взагалi сюди… потрапляють? Проходять?

– Наче кран протiкае, – видно було, що вiн не знущаеться, а, навпаки, намагаеться говорити якомога зрозумiлiше. – Вентиль закритий, але окремi краплi просочуються. Такий принцип. Мене звуть Гриша, а ти Дар’я? Будьмо знайомi.

Я розгублено кивнула.

– А старпери, яких поставлено охороняти, нi фiга не охороняють, – додала блондинка.

– Лiзо! – гарикнув Інструктор звiдкiлясь з-за стелажiв. – Я все чую!

Вона картинно закотила очi.

– Заради справедливостi, портал вони все-таки тримають, – примирливо додав Гриша. – Ти iх бачила?

* * *

За дерев’яним столом на старих табуретах сидiло трое: один у робочих штанях i вицвiлiй сiрiй майцi, другий у галiфе й потертiй гiмнастерцi. Третiй в iнженерськiй блузi за модою сорокових. На iхнiх обличчях i у волоссi блищав iнiй. На розсохлiй стiльницi лежали кiсточки домiно – тут iшла гра, некваплива, вдумлива, без початку й без переможцiв.