Темний Світ. Рівновага

Скрiзь iнiй, лютий холод, схоже на розорений космiчний ангар на iншiй планетi. Залiзнi стелажi, стойки, величезнi балони зi скрапленим газом. І навпроти цього нагромадження – гола бiла стiна, вкрита кристалами льоду.

Мене пересмикнуло, коли я побачила, що дiвуля сидить на заледенiлiй пiдлозi пiд стiною: як була, у джинсах i короткому топiку, понура, зла. А трохи далi стояли моi знайомi – блондинка й Гриша. Обое у валянках, у куфайках i в шапках, та ще й перетягненi шарфами, в рукавицях, видно, що люди досвiдченi.

– Нам уже можна працювати чи ще трохи почекати? – запитала блондинка в простiр.

– Працюйте, – дозволив Інструктор.

– Дайте покурити, – раптом хрипко сказала дiвка.

Блондинка пирхнула:

– Іди ти!

– Та нехай востанне покурить, – несподiвано заступився Гриша. – Тобi жаль?

Вiн кинув свою пачку разом iз запальничкою. Дiвка зловила, одразу закурила – звичним рухом, жадiбно, квапливо. Потiм стримала себе, стала курити пiдкреслено повiльно, випускаючи дим угору.

Я секунду повагалася – i стисла в долонi амулет.

Воно… це… як i ранiше, було чорне створiння без лиця, рухливе, плинне, огидне. Але не тому менi перехопило дух: замiсть стiни в iстоти за спиною було провалля. Величезний порожнiй простiр, дiра… куди? У пекло?

– Стiй, – сказав Інструктор i взяв мене за лiкоть. Я випустила амулет i тiльки тодi зрозумiла, що йду до стiни або до дiри, йду туди, наче мене тягнуть на шнурку.

– Обережно, – серйозно сказав Інструктор.

Дiвка кинула на пiдлогу подаровану пачку:

– Падлюки ви. Гади. Цi, сатрапи.

– Отак пригощай iх сигареткою, – крiзь зуби процiдила блондинка. – Вони потiм вiддячать добром.

Вона широко розставила ноги у великих валянках, сплела пальцi, наче розминаючись перед фортепiанними екзерсисами:

– Чеши звiдси. Тiнь, знай свое мiсце!

Дiвка загарчала й почала вiдповзати до стiни – не зводячи з блондинки злiсного погляду… А потiм раптом глянула на мене:

– Ти з ними, так? Ну нiчого, ти пошкодуеш, скоро нас буде багато… ми до вас прийдемо, вдеремося, тут усе буде наше…

– Іди геть! – гаркнула блондинка.

Я встигла стиснути в долонi амулет i побачила, як зi сплетених долонь блондинки вириваеться бiлий стовп. Свiтло вдарило в чорну iстоту, як величезний кий по бiльярднiй кулi, i ввiгнало ii у велетенську потойбiчну лузу.