Самум (збірник)

* * *

Дивлячись у двiр крiзь щiлину в портьерах, вона переконалася, що Вiка справдi пiшла. У кiмнатi iз черепом панувала напiвтемрява, на душi була дивна порожнеча: найстрашнiше сталося, демон повернувся, а чи прийшов вiн з тартару чи виявився, як симптом хвороби, особливоi ролi не грае. Хоч так, хоч сяк попереду пекло.

– Я тебе слухаю, – вона сiла за стiл. Вiтер iз вiдчиненоi кватирки грався краем портьери.

– Фотографiя, – нагадав демон.

Ірина взяла зi скатерки роздруковане на принтерi фото: застiлля, пляшка мартiнi, бiлявий худорлявий чоловiчок, зубата дiвчина всмiхаеться, красива стервоза в окулярах поклала руку iй на плече.

Багатозначний жест.

– Ну i?

– Хтось iз них повiситься о четвертiй тринадцять.

– Як це – хтось iз них?

– Хтось iз цих, на фотографii, – голос демона пролунав утомлено. – Я не знаю хто. Тiльки знаю, що повiситься на смугастiй краватцi, чорно-синiй, iз Мiккi Маусом.

– Краватка з Мiккi Маусом?!

– Що, нiколи таких не бачила?

Ірина придивилася до фото.

Чоловiчок був у сорочцi з розстiбнутим комiром, зубата – у светрi, блондинка – у блузцi. Нiяких краваток.

– І що ти вiд мене хочеш?

– Щоб ти довiдалася, хто це й чому хоче накласти на себе руки. І зупинила. Як це було з Катею.

– Спасибi за щиру вдячнiсть, я дуже зворушена.

– Тобi нема за що дякувати, – процiдив демон. – Ти боролася за свою шкуру, i тобi вдалося вижити. Один раз.

Іринi здалося, що в кiмнатi холодно, дуже холодно, що крижаний вiтер несе з кватирки колюче арктичне повiтря.

– Якщо до четвертоi ранку ти не розв'яжеш проблеми самовбивцi… – голос демона звучав, як iз пекла.

– І Мiккi Мауса…

– Так. Якщо ти не розв'яжеш цiеi проблеми – повiсишся, на тому, що пiд руку потрапить. На телефонному шнурi, на мотузцi для бiлизни.

– Тодi я краще пiду до шизарнi, – твердо сказала Ірина.

– Спершу зробиш, що я сказав, а потiм пiдеш до шизарнi. З почуттям виконаного обов'язку.

– Ага, – Ірина розтягла губи. – Дохiдливо…

Не змiнюючи виразу обличчя, не гублячи усмiшки, вона зiрвалася з мiсця й кинулася до вiкна:

– Ряту…

Розрахунок був на те, щоб наполовину вивалитися з вiкна, потрапити на очi перехожим, привернути увагу матусь, що гуляють у дворi з вiзочками, та клiентiв нотарiуса.

Розрахунок не виправдався: на третьому кроцi в Ірини пiдкосилися ноги, а в горло наче хтось iз силою ввiгнав невидимий кляп. Ірина гепнулась, старий паркет опинився просто перед носом; демон пiдiйшов i присiв поруч навпочiпки.