Мігрант

Та якщо Айра все каже й робить вiдверто – Крокодил, мерзенний мiгрант, утираеться в довiру й прикидаеться своiм…

Вiн почув голоси в лiсi. Прислухався – нi, не здалось. Гучно, чiтко вимовляв слова Айра. Що, влаштував нове випробування за вiдсутностi мiгранта?!

Крокодил квапливо звернув на ледве помiтну стежку, що пролягла вiд каньйону до лiсу. Ревiння води моментально стишилося. Айра говорив, i через кiлька крокiв Крокодил змiг розрiзнити слова.

– …до нього? Це, знаеш, громадянське звинувачення першого ступеня: упередженiсть державного чиновника пiд час виконання обов'язкiв…

– Над усе я не хочу тебе в чомусь винуватити, – озвався хрипкуватий i низький, дуже напружений жiночий голос.

 – Я прошу тебе змiнити ситуацiю, поки можливо.

– Неможливо.

– Махайроде, заради цього хлопчика я ризикну репутацiею, iндексом, – усiм.

Затамувавши подих, Крокодил визирнув iз-за гiлля. Айра розмовляв iз голограмою; його спiврозмовниця, висока повна жiнка, була одягнена в пальмову спiдницю.

Пишне намисто лежало на великих охлялих грудях, не прикриваючи голизну й не прикрашаючи ii. Змiст розмови, ii iнтонацiя й лексика не пасували нi до вигляду спiврозмовникiв, нi до навколишнього пейзажу.

– Твоему внуку нiчого не загрожуе, – пiсля короткоi паузи заговорив Айра. – Його доля залежить тiльки вiд нього. Ти принижуеш його опiкою, а мене ображаеш дикунськими домислами.

– Навiщо ти це робиш? – пошепки спитала жiнка.

– Що саме?

– Оце все?

– Кажи зрозумiлiше.

Я роблю свою роботу.

– Свою роботу?! Твоя робота – приймати Пробу в хлопчакiв?

– Зокрема.

– Не смiй займати мого внука! – Із ii горла вирвалось натуральне гарчання. – Якщо ти визнаеш його не гiдним громадянства, я подам апеляцiю.

– Вiн отримае те, чого вартий.

– Я експерт незгiрш за тебе. Я знаю, що вiн гiдний. Якщо ти не даси йому громадянства, значить, ти упереджено до нього ставишся, i я це доведу.

Крокодил не бачив обличчя Айри. Той стояв, опустивши руки вздовж тiла, розслаблено й непорушно.

З його пози не можна було прочитати його почуттiв. Жiнка дивилася прямо i, мабуть, могла б розгледiти Крокодила. Та все, що вiдбувалося в лiсi, не цiкавило ii. А може, вузький канал зв'язку дозволяв iй бачити тiльки спiврозмовника.

– Ти знаеш, який у нього больовий порiг? – тихо спитав Айра. – Ти, експерте?

Бiле, суворе обличчя жiнки здригнулось:

– Нуль чотири. Та вiн керуе собою.